Чорна рада

Ч азав пан Ч над>=вайте б>=л>= сорочки та жупани-лудани, бо сьогодн>= буде рада; а пан>= прислала вам по нов>=й стьожц>= до ковн>=ра. ”же тут >= бо€ре царськ>=њ, >= —омко, >= наш полковник з старшиною.

«дивовавсь ѕетро >= звел>=в зараз соб>= кон€ с>=длати.

ј „еревань м>=рковав про стьожку, що кн€гин€ прислала: ЂЅлакитна; чом же не червона? озак звик червону стр>=чку в ковн>=р>= носити, а се вже, мабуть, польська мода. fармо, над>=немо й польську: однаково вже тепер на ¬крањн>= все почалось вестис€ по-л€дськиї.

он>= були вже пос>=длан>=. —>=ли козаки >= поњхали сп>=шно. ¬асиль Ќевольник за своњм паном.

винтовка, обернувшись, т>=лько сказав:

Ч л€ди ж, сестро, Ч ти в мене тепер господин€, Ч щоб довол>= було вс€чини на вечерю: бо € вернусь >=з ради не без гостей.

¬ињхали на узл>=сс€, аж людська юрма усе поле вкрила, а найб>=льш чернь-мужики. ћужики ж >= м>=шане вал€ть купами, а козацтво йде лавою п>=д м>=сто. ј п>=д м>=стом роз>=п’€то царський намет >= московське в>=йсько з бо€рами стало. « правого боку суне з своЇю стороною Ѕрюховецький, а з л>=вого —омкове в>=йсько виступаЇ. “>=лько ж за тими купами люду мало що можна було й розглед>=ти. ’>=ба по корогвах можна було розп>=знати, де запорожц>=, а де городов>=. ” запорожц>=в на б>=лих корогвах т>=лько червон>= хрести, а в городових орли >= вс€ке мальованнЇ з золотом. ом>=н чинивсь по полю скр>=зь такий, мов п>=дступаЇ орда. ќдне конем њде, друге п>=хом; той у кармазинах, а т>=њ в личаках та в семр€гах. ѕоперед себе звел>=в винтовка њхати чотирьом козакам, а то б >= не протовпивсь до намету.

Ч fорогу, дорогу пану осаулу н>=женському! Ч кричать козаки.

Ч , се кн€зь наш! Ч гукне один у личаковому кунтуш>=. Ч “ривай лиш, недовго верховодитимеш! ј другий зупинив його:

Ч Ќе дуже, Ч каже, Ч гукай супроти сього пана: € дещо чув про його од запорожц>=в.

Ч ўо ж ти чув?

Ч „ув таке, що не дуже гукай на його, от що!

—е ж з одного боку. ј з другого, поки пробрались трохи пром>=ж людом, чуЇ ѕетро таку розмову:

Ч як ти думаЇш? „и€ в>=зьме?

Ч ј чи€ ж, €к не =вана ћартиновича!

Ч , постривай лиш! ќн у —омка, кажуть, в обоз>= довол>= гармат >= чорного проса; Ї чим у в>=ч>= загл€нути; а в>=н-то не так>=вський, щоб оддав доброх>=ть булаву з бунчуком.

Ч Ѕудуть наш>= й гармати, €к б>=г поможе. ¬же козакам давно обридло сто€ти в старшини в порога. ’то не в кармазинах, того й за ст>=л не посад€ть.

ѕроњхали ще трохи.

Ч „и правда бак, Ч питаЇ один бурлака в другого, Ч що вчора ховали в>=йтенка?

ј той йому:

Ч ј €к же? ѕохорони прост€глись через увесь Ќ>=жень, од Ѕ>=л€к>=вки до озир>=вки. «роду н>=хто таких похорон не зазнаЇ.

«нов зупинивсь поњзд: зустр>=в винтовка знакомого €когось пана. “ой почав правити про —омка й =ванц€, €к вони зустр>=лись у кн€з€ аг>=на. н€зь >=ще ранн>=м ранком зазвав козацьку старшину на пораду, >= там-то було послухати, €к прив>=тав =ванець —омка!

Ч ќ, =ванець Ч собака! Ч каже, знизивши голос, винтовка. Ч як уњстьс€ в кого, то вже свого докаже. як же зложили бути рад>=? ѕо-нашому?

Ч јвжеж!

Ч = —омко згодивсь?

Ч «годивсь поневол>=. “>=лько бач: Ѕрюховецький, по уговору, п>=шо >= без оружж€ веде свою сторону, а —омко на кон€х, шатно >= при оружжю. ’оче, кажуть, з гармат бити, €к не по його рада станетьс€.

винтовка т>=лько засм>=€всь.

Ч Ќехай, Ч каже, Ч б’Ї на здоров’Ї! –оз’њхались. л€не ѕетро, аж >= коваль €кийсь тут вештаЇтьс€ з молотом на плечах.

Ч “и запорозька сторона, ќстапе? Ч питаЇ в його в>=вчар з ц>=пком.

Ч ўоб вони, Ч каже, Ч виздихали тоб>= вс>= до одного, т>=њ запорожц>=!

Ч як! «а що се?

Ч «а що? за що!.. м! —казано Ч не в>=р ж>=нц>=, €к чужому собац>=!

Ч …о? ўоб то оце запорожець та почав до жiнок липнути?

Ч ге! “и ще не знаЇш сих пройдисвiтiв! —е, коли хочеш знати, самi паливоди!

Ч …о?

Ч I не йо! ”чора зазвали мене до коша, буц>=м >= добр>=. Ђќсь там се да те треба нам перековати, а в нас такого дотепного ковал€ й зроду не булої, Ч та й давай мене поштувати. я ж там п’ю та бенкетую, а вони в мене в господ>= лихо ко€ть. ¬ертаюсь ранком, проспавшись, аж дома вже походжено.

Ч “а то тобi на похмiлл€ так iздалось, брате.

Ч Iздалось! Ч аж крикнув коваль. Ч ј це ж €к тобi здастьс€? ѕитаю в Iвас€: Ђ« ким же ви, синку, без мене вечер€ли?ї ј вона, сука, вже й перехоплюЇ: Ђ« богом, скажи, …васю, з богом!ї ј дитина, зв>=сно, мале, лукавства не знаЇ, погл€нуло на нењ та й питаЇ: Ђ’>=ба ж мамо, то бог, що в червон>=м жупан>=?ї

ѕроњхали й мимо сих. ўо ближче к царському намету, то все трудн>=ш було пробиратись. оло намету б’ють у бубни, а тут пром>=ж народом ход€ть окличники да все кричать: Ђ” раду! ” раду! ” раду!ї ’оть народ >= без окличник>=в зв>=дусюди мов плав пливе ј найб>=льш претьс€ того мужицтва.

Ч Ќу, вже, брате, Ч каже >=нший, Ч з порожн>=ми кишен€ми до ж>=нок не вернемось!

ј другий, см>=ючись:

Ч «аробимо лучче, н>=ж на косовиц>=! Ѕач, у €ких пани кармазинах, €к>= тил€ги п>=д золотом та п>=д ср>=блом понад>=вали! јж хр€стить! ”се наше буде!

Ч “а й коло крамних комор руки погр>=Їмо! азали запорожц>=, що все пор>=вну м>=ж миром под>=л€ть.

л€не ѕетро, аж тут м>=ж мужиками тиснетьс€ й “арас —урмач.