Дитинство. Молодість. Літня пора

Козак виявився нетямущим і недисциплінованим, тинявся по околицях, витоптував городи, ганявся за курми. Одного разу пішов за хлопчиком аж до школи. Хоч би що робив хлопчик, пес не відставав: коли він кричав і кидав камінці, пес опускав вуха, підбирав хвоста й тікав, але, тільки-но він знову сідав на велосипед, щоразу пускався за ним услід. Кінець кінцем хлопчик привів пса додому за нашийник, ведучи велосипед другою рукою. Він прийшов додому розлючений і відмовився знову піти до школи, бо вже спізнився.

Козак ще не зовсім виріс, коли наївся товченого скла, яке хтось підкинув йому. Мати ставила йому клізми, намагаючись вивести скло, але без успіху. На третій день, коли пес просто тихо лежав, сапав і навіть не лизав їй руку, вона послала хлопчика в аптеку купити нові ліки, які хтось порадив. Він мчав туди і назад, але повернувся запізно. Обличчя матері було застиглим і далеким, вона навіть не взяла пляшечки з його рук.

Хлопчик допоміг поховати загорненого в ковдру Козака у глині в кінці саду. На могилі він поставив хреста з написом «Козак». Він не хотів, щоб вони мали ще одного собаку, не хотів, якщо саме так їм судилося вмирати.

Батько грає в крикет за Вустер. Це, певне, ще одна пір’їна на капелюсі сина, ще одна причина його гордощів. Адже батько адвокат, що майже не менш добре, ніж лікар; воював солдатом на війні; колись грав у регбі в Кейптаунській лізі; грає в крикет. Але в кожному випадку існує якесь прикре обмеження. Він адвокат, та вже не має практики. Воював, та був лише молодшим капралом. Грав у регбі, але тільки за другий склад команди «Gardens», чи, може, навіть за третій склад, а ця команда — посміховисько й завжди опинялася внизу турнірної таблиці ліги «Великий виклик». А тепер він грає в крикет, але за другу команду Вустера, матчі якої ніхто не завдає собі клопоту дивитися.

Батько лише подає м’ячі, а не відбиває їх. У нього щось негаразд, коли він відводить назад руки, і саме це не дає йому вдарити як слід; крім того, він відвертає очі, коли летить швидкий м’яч. Його уявлення про удар, здається, обмежується висуванням била вперед, а якщо м’яч зісковзує з била, він спокійно трюхикає до других ворітець.

Причина, чому батько не вміє бити, звичайно, полягає в тому, що він виріс у пустелі Кару, де немає належного крикету і де годі було навчитися. Подача м’ячів — інша річ, це дар: подавачами народжуються, а не стають.

Батько подає повільні кручені м’ячі. Інколи всі шість його подач відбивають, а інколи гравець із билом, дивлячись, як м’яч повільно летить до нього, втрачає самовладання, несамовито замахується і пропускає м’яч. Здається, в цьому й полягає батьків метод: у терпінні, хитрощах.

Тренер вустерської команди — Джонні Вордл, що під час північного літа грає в крикет за Англію. Вустеру дуже пощастило, що Вордл обрав приїхати саме сюди. За посередника, кажуть, правив Вольф Геллер, Вольф Геллер і його гроші.

Хлопчик стоїть із батьком за тренувальною сіткою, спостерігаючи, як Джонні Вордл подає м’ячі відбивачам першої команди. Вордл, невиразний дрібний чоловік із ріденьким рудуватим волоссям, начебто має бути повільним подавачем, та коли він біжить і пускає м’яч, хлопчик здивований швидкістю його пересувань. Відбивач на лінії досить легко відбиває м’яч, м’яко посилаючи його в сітку. М’яч подає хтось інший, потім знову настає черга Вордла. Гравець із билом знову м’яко відбиває м’яч. Він не виграє, але не виграє й подавач м’ячів.

Під вечір хлопчик повертається додому розчарованим. Він сподівався більшої прірви між англійським подавачем і вустерськими відбивачами. Сподівався стати свідком більш загадкового ремесла, побачити, як м’яч виробляє дивні речі в повітрі й за межами центрального майданчика, летить, пірнає й закручується, як і повинно відбуватися при чудовій повільній подачі відповідно до книжок про крикет, які він читає. Хлопчик не сподівався побачити балакучого невеличкого чоловіка, чиєю єдиною відзнакою є подача закручених м’ячів із такою швидкістю, на яку здатний і він сам, коли подає найпроворніше.

У крикеті хлопчик хоче знайти щось більше, ніж пропонує Джонні Вордл. Крикет має бути чимсь на кшталт Горація й етрусків або Гектора і Ахілла. Якби Гектор і Ахілл були просто двома чоловіками, які січуть один одного мечами, розповідь про них не мала б сенсу. Але це не просто два чоловіки, а могутні герої, їхні імена повиті легендою. Він радіє, коли наприкінці сезону Вордла вигнали з англійської команди.

Ворлд подає, звичайно, шкіряний м’яч. Хлопчик незнайомий зі шкіряним м’ячем: він і його друзі грають, як вони кажуть, корковим м’ячем, зробленим із якогось твердого сірого матеріалу, стійкого до каміння, що розриває на клапті шви шкіряного м’яча. Стоячи за сіткою і спостерігаючи Вордла, він уперше чує свист шкіряного м’яча, що наближається в повітрі до гравця з билом.