Хлопчик намагається приїхати до школи рано. Він любить, щоб клас належав йому, блукає навколо пустих місць, піднімається потай на вчительську кафедру. Але він ніколи не приходить першим до школи: є двоє братів із Де-Дорнса, чий батько працює на залізниці, вони приїздять потягом о шостій годині ранку. Вони бідні, такі бідні, що ніколи не мали ані светрів, ані курточок, ані взуття. Є й інші не менш бідні хлопці, надто у класах, де викладають мовою африкаанс. Навіть у холодні зимові ранки вони приходять до школи в бавовняних сорочках і саржевих шортах, з яких так виросли, що насилу ворушать тонкими стегнами. На їхніх засмаглих ногах проступають білі, мов крейда, обморожені плями, вони хухають на руки й тупають ногами, з носів у них завжди течуть шмарклі.
Одного разу трапився спалах лишаю, і братам із Де-Дорнса поголили голови, на їхніх голомозих черепах він виразно бачив лишайні плями, і мати застерегла, щоб він не спілкувався з ними.
Хлопчик віддає перевагу тісним шортам, а не бахматим. Одяг, який купує йому мати, завжди бахматий. Він полюбляє милуватися стрункими, гладенькими смаглявими ногами, що їх обтягують шорти. Найбільше йому подобаються медово-брунатні ноги хлопців із білявим волоссям. На свій подив, найгарніших хлопців він бачить у класах африканерів, а водночас і найбридкіших: із волохатими ногами і борлаками на шиї, з прищавим обличчям. Діти-африканери, вважає він, майже такі самі, як і кольорові діти, незіпсуті й бездумні, неосвічені, а потім раптом, у певному віці, стають лихими, і їхня краса вмирає.
Краса і бажання: він стривожений почуттями, які породжують у ньому ноги тих хлопців, білі, бездоганні й невиразні. Що іншого можна робити з ногами, крім просто пожирати їх очима?
Голі скульптури в «Дитячій енциклопедії» справляють на нього той самий вплив: Дафна, за якою женеться Аполлон; Персефона, яку викрадає Аїд. Тут ідеться про форму, про досконалість форми. Коли він бачить, як та досконалість виявляється в білому мармурі, щось збуджується в ньому, розкривається прірва, він на грані падіння.
З усіх таємниць, які вирізняють його, ця, зрештою, може бути найтяжчою. Серед усіх хлопців він єдиний, у кому нуртує темний еротичний потік; серед усієї тієї невинності та нормальності він єдиний, кого опановує бажання.
Проте мова хлопців-африканерів неймовірно брудна, їхня сфера безсоромності набагато перевершує його, вона пов’язана з
Потім є слова
Але хлопчик не невіглас. Він знає, як народжуються діти. Вони виходять із материного заду, охайного, чистого і білого. Мати сказала йому про це кілька років тому, коли він був маленьким. Він вірить їй беззастережно, пишається, що вона розповіла йому правду про дітей так рано, коли від решти однолітків і далі відмахувалися брехнею. Це ознака її освіченості, освіченості їхньої родини. Його двоюрідний брат Джуан, що на рік молодший від нього, теж знає правду. Натомість батько бентежиться й бурчить, коли починається розмова про дітей і звідки вони з’являються, але це знову-таки лише доводить невігластво батькової родини.
Його друзі дотримуються свого варіанта: діти виходять з іншого отвору.
Абстрактно він знає про інший отвір, куди входить пеніс і звідки виходить сеча. Але ж у такому разі немає ніякого сенсу говорити, ніби діти виходять із цього отвору. Адже дитина, зрештою, формується в шлунку. Тож є цілковитий сенс у тому, щоб дитина виходила із заду.
Отже, хлопчик наполягає на заду, натомість його друзі доводять, що йдеться про інший отвір —
Він і мати перетнули смужку громадської території поблизу залізничної станції. Він із матір’ю, але окремо від неї, не тримає її за руку. Хлопчик, як і завжди, вбраний у сіре: сірий светр, сірі шорти, сірі шкарпетки. На його голові — темно-синя шапочка з емблемою Вустерської початкової хлопчачої школи: гірський пік серед зірок і девіз: «Per aspera ad astra»[10]
.