Читаем Джури і Кудлатик полностью

І зараз цей Барвінок повільно пропливав у небесній височині. Очі в нього були сповнені якимсь невимовним смутком. Про що він думав? Про те, як жити далі нам, його одноплемінцям? Про наші, собачі, гріхи? А може, він згадував минулі часи?

Нараз Барвінок струснув головою і перевів свій погляд на землю. Якийсь час він вдивлявся туди, де протікала Сула, тоді перевів погляд на Вовкулацький кут і, зрештою, зупинив його на Воронівці.

— Слава тобі, Посланцю неба! — у захваті від такої уваги завалували дядько Бровко та його друг по юнацьких літах дід Жучок.

— Уа-а-а! — зайшлася решта собак. Вони наче збожеволіли. В мене навіть промайнула гадка, що не тільки Таксистці, а й їм усім хтось міцно прищемив хвоста. Від їхнього вереску аж у вухах засвербіло. І, схоже, той вереск долинув і до Барвінкових вух. Він стріпнув ними, наче відганяв муху, і сказав:

— Слава й вам, — голос його був схожий на тихий відгомін далекого грому. — Кажіть, чого хочете!

Розмова з посланцем

На якусь мить над Воронівкою запала оглушлива тиша. Поява Посланця виявилася для воронівських псів цілковитою несподіванкою. Я бачив, як дядько Бровко то роззявляв, то стулював пащеку, проте не міг вичавити з себе ані щонайменшого звуку. Мабуть, те саме робила і решта воронівських псів. І тільки за хвилину до неба знову злетіло відчайдушне валування:

— Пошли мені не чорних, а рябеньких цуценяток!

— Хочу нового нашийника!

— Подай мені кісточку з хрящиками!

Посланець незворушно вслухався в той вереск. Проте що далі, то більше хмурнішали його очі.

— Оце і все? — врешті прогарчав він крізь зуби. — Оце і все, чого ви хочете?

— Ні! — першою вереснула панна Таксистка. — Я ще хочу, щоб хазяйка частіше носила мене на руках!

— А в мене буда вже нікудишня!

— Пошли мені більшу миску! І щоб юшку давали смачнішу!

І тільки мені нічого було сказати. Я мав усе: їжу, будку, гарного сусіда. Ні, я мав більше, ніж усе: зі мною поруч був мій Грицик! То що ж мені ще просити?

Посланець мовчки вислухав усіх. А коли собачий ґвалт почав ущухати, він стріпнув головою.

— А тепер вислухайте мене, — почав він. — Я бував скрізь. Я бачив нещастя, насильство, голодну смерть. Я допомагав скривдженим і знедоленим усім, чим тільки міг. А ви… — він обвів нас таким поглядом, що всі мимохіть зіщулились. — Невже вам і справді найбільше болить мала миска, стара буда, кісточка, де мало хрящиків? Невже це й справді для вас найважливіше у світі?

Барвінок намагався говорити тихо й спокійно, проте було видно, що він з усіх сил стримує себе.

— Гаразд, будуть вам і кісточки, і нові нашийники, — пообіцяв він. — Буде вам усе, що просите… — Він глибоко зітхнув і зненацька вибухнув: — Тільки згиньте з моїх очей, і щоб я вас більше не бачив!

Такого розлюченого гарчання ніхто з нас іще не чув. Нажахане товариство зойкнуло і рвонуло хто куди. Навіть дядько Бровко позадкував до буди.

І тільки я залишився там, де й стояв. Не тому, що був хоробріший за всіх. Просто ноги мої наче приросли до землі.

Посланець провів утікачів гнівним поглядом.

— Ну й народ пішов, — зневажливо й водночас зболено прогарчав Барвінок сам до себе. — Йому аби тільки пузо напхати… — Нараз його погляд зупинився на мені, і Посланець поцікавився: — А ти, малий, чом не сховався?

— Мені… мені нема чого просити, — ледве вичавив я з себе.

Посланцеві очі потеплішали.

— Молодець, — похвалив він мене і почав перетворюватися на звичайну хмару. Та коли від нього майже нічого не лишилося, він раптом сказав:

— Стривай… — і знову перетворився на Посланця. — Стривай, когось ти мені нагадуєш… — Тоді уважніше придивився до мене й спитав: — Слухай, а чи не був ти колись козацьким вовком Куцим?

— Був, — зізнався я.

— І в тебе був друг з людей на ім’я Грицик?

— Ага, — підтвердив я. — А тебе… вас звали Барвінком і ви були разом зі Швайкою.

Посланець кивнув головою і ощирився у радісній усмішці.

— Оце зустріч! — вигукнув він. Тоді змахнув хвостом, і з хмари-підстилки, на яку він щойно влігся, до нашого двору пролягла срібляста доріжка. Посланець ступив на неї і за хвилю опинився поруч зі мною: живий-живісінький, навіть лапою поторсати можна.

— Привіт, старий друже! — щиро загарчав він. — Це ж скільки літ ми не бачились — більше п’ятисот?

— Так, — відказав я. — Але тепер я не Куций. Тепер я звуся Кудлатиком.

— Теж непогано, — похвалив Барвінок. — А що чувати про твого Грицика?

— Він живе тепер зараз зі мною. І звуть його, як і раніше, Грициком.

— Оце так! — у Барвінка заблищали очі. — Нарешті! Нарешті хоч комусь із нас пощастило!

— Це ви про що? — не зрозумів я.

— Та про тебе ж! Ти поки що єдиний серед наших козацьких вовків, хто віднайшов свого друга. — А я… — Барвінок посмутнішав, — а я вже двісті літ тільки те й роблю, що розшукую свого Швайку. Я навіть своїм нинішнім місцем згоден поступитись, аби знову опинитися поруч із ним… А ці, що поховалися, — він зневажливо повів очима по кущах. — Чи хоч хтось із них побажав здоров’я тому, з ким живе? Їм, бач, гарна кісточка куди дорожча!

— Неправда, — озвався зі своєї буди дядько Бровко. — Не всі думають тільки про кісточку…

Перейти на страницу:

Похожие книги

Дикое поле
Дикое поле

Первая половина XVII века, Россия. Наконец-то минули долгие годы страшного лихолетья — нашествия иноземцев, царствование Лжедмитрия, междоусобицы, мор, голод, непосильные войны, — но по-прежнему неспокойно на рубежах государства. На западе снова поднимают голову поляки, с юга подпирают коварные турки, не дают покоя татарские набеги. Самые светлые и дальновидные российские головы понимают: не только мощью войска, не одной лишь доблестью ратников можно противостоять врагу — но и хитростью тайных осведомителей, ловкостью разведчиков, отчаянной смелостью лазутчиков, которым суждено стать глазами и ушами Державы. Автор историко-приключенческого романа «Дикое поле» в увлекательной, захватывающей, романтичной манере излагает собственную версию истории зарождения и становления российской разведки, ее напряженного, острого, а порой и смертельно опасного противоборства с гораздо более опытной и коварной шпионской организацией католического Рима.

Василий Веденеев , Василий Владимирович Веденеев

Приключения / Исторические приключения / Проза / Историческая проза