Енеїда

68 «Лависю, милеє кохання!Ти бачиш, як тебе люблю:Но що се наше женихання,Коли тебе навік гублю?Рутулець Турн тебе вже свата,За ним, бач, тягне і Амата,І ти в йому находиш смак.До кого хіть ти більшу маєш,Скажи, кого з нас вибираєш?Нехай я згину, неборак!»

69 «Живи, Енеєчку мій милий, —Царівна сей дала одвіт, —Для мене завжди Турн остилий,Очам моїм один ти світ!Тебе коли я не побачу,То день той і годину трачу,Моє ти щастя, животи;Турн швидче нагле околіє,Ніж, дурень, мною завладіє,Я вся — твоя, і пан мій — ти!»

70Тут Турн без пам’яти схватився,Стояв, як в землю вритий стовп;Од злости, з хмелю ввесь трусивсяІ сна од яву не розчовп:«Кого? — мене; і хто? — троянець!Голяк, втікач, приплентач, ланець!Звести? — Лавинію однять?Не князь я! — гірше шмаровоза,І дам собі урізать носа,Коли Еней Латину зять.

71 Лавися шмат не для харциза,Який пройдисвіт єсть Еней;А то — і ти, голубко сиза,Ізгинеш от руки моєй!Я всіх поставлю вверх ногами,Не подарую вас душами,А більш Енею докажу.Латина же, старого діда,Прижму незгірше, як сусіда,На кіл Амату посажу».

72 І зараз лист послав к Енею,Щоб вийшов битись сам на сам,Помірявсь силою своєю,Достав от Турна по усам;Хоть на киї, хоть кулакамиПоштурхатись попід боками,Або побитись і на смерть.А также пхнув він драгоманаІ до латинського султана,Щоб і сьому мордаси втерть.

73 Яхидна фурія раденька,Що по її все діло йшло;До людських бід вона швиденька,І горе мило їй було.Махнула швидко до троянців,Щоб сих латинських постоянцівПо-своєму осатанить.Тогді троянці всі з хортамиЗбирались їхать за зайцями,Князька свого повеселить.

74 Но «горе грішникові сущу, —Так київський скубент сказав, —Благих діл вовся не імущу!»Хто божії судьби пізнав?Хто де не дума — там ночує,Хотів де бігти — там гальмує.Так грішними судьба вертить!Троянці сами то пізнали,З малої речі пострадали,Як то читатель сам уздрить.

75 Поблизь троянська кочованняБув на одльоті хуторок,Було в нім щупле будовання,Ставок був, гребля і садок.Жила Аматина там нянька,Не знаю — жінка чи панянка,А знаю, що була стара,Скупа, і зла, і воркотуха,Наушниця і щебетуха,Давала чиншу до двора:

76 Ковбас десятків з три Латину,Лавинії к Петру мандрик,Аматі в тиждень по алтину,Три хунти воску на ставник;Льняної пряжі три півмітки,Серпанків вісім на наміткиІ двісті валяних гнотів.Латин од няньки наживався,Зате ж за няньку і вступався,За няньку хоть на ніж готів.

77 У няньки був біленький цуцик,Її він завжде забавляв:Не дуже простий — родом муцик,Носив поноску, танцьовав,І панії лизав од скукиЧастенько ноги скрізь і руки,І тімениці вигризав.Царівна часто з ним ігралась,Сама цариця любовалась,А цар то часто годував.

78 Троянці, в роги затрубивши,Пустили гончих в чагарі,Кругом болото обступивши,Бичами ляскали псарі;Як тілько гончі заганяли,Загавкали, заскавучали,То муцик, вирвавшись надвір,На голос гончих одізвався,Чмихнув, завив, до них помчався.Стременний думав, що то звір.

79 «Атю його! гуджга!» — і крикнув,І з свори поспускав хортів;Тут муцик до землі прилипнувІ дух від ляку затаїв;Но пси, донюхавшись, доспіли,Шарпнули муцика, із’їлиІ посмоктали кісточки.Як вість така дойшла до няньки,То очі вип’яла, як баньки,А з носа спали і очки.

80 Осатаніла вража бабаІ крикнула, як на живіт,Зробилась зараз дуже слаба,Холодний показався піт,Порвали маточні припадки,Істерика і лихорадки,І спазми жили потягли;Під ніс їй клали асафету,І теплую на пуп сервету,Іще клістир з ромну дали.

81 Як тілько к пам’яти вернулась,

То зараз галас підняла;До неї челядь вся сунуласьДля дива, як ввесь світ кляла;Потім, схвативши головешкуІ вибравшись на добру стежку,Чкурнула просто до троян;Всі куріні їх попалити,Енея заколоть, побитиІ всіх троянських бусурман.

82 За нею челядь покотила,Схвативши хто що запопав:Кухарка чаплію вхопила,Лакей тарілками шпурляв;З рублем там прачка храбровала,З дійницей ричка наступала,Гуменний з ціпом скрізь совавсь;Тут рота косарів з гребцямиЙшли битись з косами, з граблями,Ніхто од бою не цуравсь.

83 Но у троянського народуЗа шаг алтина не проси;Хто москаля об’їхав зроду?А займеш — ноги уноси.Завзятого троянці кшталту,Не струсять нічийого ґвалтуІ носа хоть кому утруть;І няньчину всю рать розбили,Скалічили, розпотрошилиІ всіх в тісний загнали кут.

84 В сіє-то нещасливе врем’яІ в самий штурхобочний бой,Троянське і латинське плем’яЯк умивалося мазкой,Прибіг гінець з письмом к Латину,Нерадосну привіз новину,Князь Турн йому війну писав;Не в пир, бач, запрошав напитись,А в поле визивав побитись;Гінець і на словах додав:

85 «Царю Латине неправдивий!Ти слово царськеє зламав;Зате узол дружелюбивийНавіки з Турном розірвав.Од Турна шмат той однімаєшІ в рот Енеєві соваєш,Що Турнові сам обіщав.Виходь же завтра навкулачки,Відтіль полізеш, мабуть, рачки,Бодай і лунь щоб не злизав».

86 Не так розсердиться добродій,Коли пан возний позов дасть;Не так лютує голий злодій,Коли немає що украсть;Як наш Латин тут розгнівивсяІ на гінця сього озлився,Що губи з серця покусав.І тілько одповідь мав датиІ гнів царський свій показати,Посол щоб Турнові сказав;

87 Як виглянув в вікно зненацька,Прийшов Латин в великий страх;Побачив люду скрізь багацькоПо улицях і всіх кутках.Латинці перлися товпами,Шпурляли вгору всі шапками,Кричали вголос на ввесь рот:«Війна! Війна! против троянців,Ми всіх Енеєвих поганцівПоб’єм — іскореним їх род».

88 Латин старий був не рубакаІ воюватись не любив,Од слова смерть він, неборака,Був без душі і мов не жив.Він стичку тілько мав на ліжку,Аматі як не грав під ніжку,І то тогді, як підтоптавсь;Без того ж завжде був тихенький,Як всякий дід старий, слабенький,В чужеє діло не мішавсь.

89 Латин, і серцем, і душеюДалекий бувши од війни,Зібравшись з мудростю своєю,Щоб не попастись в кайдани,Зізвав к собі панів вельможних,Старих, чиновних і заможних,Которих ради слухав сам;І виславши геть-преч Амату,Завів їх всіх в свою ківнату,Таку сказав річ старшинам:

90 «Чи ви од чаду, чи з похмілля?.Чи чорт за душу удряпнув?Чи напились дурного зілля,Чи глузд за розум завернув?Скажіть — з чого війна взялася?З чого ся мисль вам приплелася?Коли я тішився війной?Не звір я — людську кров пролити,І не харциз, людей щоб бити,Для мене гидкий всякий бой.

91 І як війну вести без збруї,Без війська, хліба, без гармат,Без грошей?.. Голови ви буї!Який вас обезглуздив кат?Хто буде з вас провіянтмейстер,Або хто буде кригсцальмейстер,Кому казну повірю я?Не дуже хочете ви битись,А тілько хочете нажитись,І буде все біда моя.

92 Коли сверблять із вас у когоЧи спина, ребра, чи боки,Нащо просити вам чужого?Мої великі кулакиПочешуть ребра вам і спину;Коли ж то мало, я дубинуГотов на ребрах сокрушить.Служить вам рад малахаями,Різками, кнуттям і киями,Щоб жар воєнний потушить.

93 Покиньте ж се дурне юнацтвоІ розійдіться по домах,Панове виборне боярство;А про війну і в головахСобі ніколи не кладіте,А мовчки в запічках сидіте,Розгадуйте, що їсть і пить.Хто ж о війні проговоритьсяАбо кому війна присниться,Тому дам чортзна-що робить».

94 Сказавши се, махнув рукоюІ зараз сам пішов з ківнатБундючно-грізною ходою,

Що всякий був собі не рад.Пристижені його вельможіНа йолопів були похожі,Ніхто з уст пари не пустив.Не швидко бідні схаменулисьІ в ратуш підтюпцем сунулись,Уже як вечір наступив.

95 Тут думу довгую держали.І всяк компонував своє,І вголос: грімко закричали,Що на Латина всяк плюєІ на грозьбу не уважає.Війну з Енеєм начинає,Щоб некрут зараз набирать;І не просить щоб у ЛатинаЗ казни його ані алтина,Боярські гроші шафовать.

96 І так, латинь заворушилась,Задумав всяк побить троян;Відкіль та храбрість уродиласьПротив Енеєвих прочан?Вельможі царство збунтовали,Против царя всіх наущали;Вельможі! лихо буде вам.Вельможі! хто царя не слуха,Таким обрізать ніс і ухаІ в руки всіх оддать катам.

97 О музо, панночко парнаська!Спустись до мене на часок;Нехай твоя научить ласка,Нехай твій шепчеть голосок,Латинь к війні як знаряжалась,Як армія їх набиралась,Який порядок в війську був;Всі опиши мундири, збруюІ казку мні скажи такую,Якой іще ніхто не чув.

98 Бояри вмиг скомпонувалиНа аркуш маніхвест кругом,По всіх повітах розіслали,Щоб військо йшло під коругов;Щоб голови всі обголяли,Чуприни довгі оставляли,А ус в півлокоть би тирчав;Щоб сала і пшона набрали,Щоб сухарів понапікали,Щоб ложку, казанок всяк мав.

99 Все військо зараз розписалиПо разним сотням, по полкам,Полковників понаставляли,Дали патенти сотникам.По городам всяк полк назвався,По шапці всякий розличався,Вписали військо під ранжир;Пошили сині всім жупани,На спід же білиї каптани, —Щоб був козак, а не мугир.

100 В полки людей розпреділивши,І по квартирям розвели,І всіх в мундири нарядивши,К присязі зараз привели.На конях сотники финтили,Хорунжі усики крутили,Кабаку нюхав асаул;Урядники з атаманамиНовими чванились шапками,І ратник всякий губу дув.

101 Так вічной пам’яти бувалоУ нас в Гетьманщині колись,Так просто війско шиковало,Не знавши: стій, не шевелись;Так славниї полки козацькіЛубенський, Гадяцький, ПолтавськийВ шапках було, як мак цвітуть.Як грянуть, сотнями ударять,Перед себе списи наставлять,То мов мітлою все метуть.

102 Було тут військо волонтирі,То всяких юрбиця людей,Мов запорожці-чуприндирі,Що їх не втне і Асмодей.Воно так, бачиш, і негарне,Як кажуть-то — не регулярне,Та до війни самий злий гад:Чи вкрасти що, язик достати,Кого живцем чи обідрати,Ні сто не вдержить їх гармат.

103 Для сильной армії своєїРушниць, мушкетів, оружжинНаклали повні гамазеї,Гвинтівок, фузій без пружин,Булдимок, флинт і яничарок.А в особливий закамарокСписів, пік, ратищ, гаківниць.Були тут страшниї гармати,Од вистрілу дрижали хати,А пушкарі то клались ниць.

104 Жлукта і улики на пушкиРобить галили на захват;Днища, оснівниці, витушкиНа принадлежность приправлять.Нужда перемінить закони!Квачі, помела, макогониВ пушкарське відомство пішли;Колеса, бендюги і кариІ самиї церковні мариВ депо пушкарськеє тягли.

105 Держась воєнного обряду,Готовили заздалегідьБагацько всякого снаряду,Що сумно аж було глядіть.Для куль — то галушки сушили,А бомб — то з глини наліпили,А слив солоних — для картеч;Для щитів ночви припасали,І дна із діжок вибивали,І приправляли всім до плеч.

106 Не мали палашів ні шабель,У них, бач, Тули не було;Не шаблею ж убит і Авель,Поліно смерть йому дало.Соснові копистки стругалиІ до боків поначеплялиНа валяних верьовочках;Із лик плетені козубеньки,З якими ходють по опеньки,Були, мов суми, на плечах.

107 Як амуницю спорядилиІ насушили сухарів,На сало кабанів набили,Взяли подимне од дворів;

Як підсусідків розписалиІ виборних поназначали,Хто тяглий, кінний, хто же піш,За себе хто, хто на підставу,В якеє військо, сотню, лаву,Порядок як завівсь незгірш:

108 Тогді ну військо муштровати,Учить мушкетний артикул,Вперед як ногу викидати,Ушкварить як на калавур.Коли пішком — то марш шульгою,Коли верхом — гляди ж, правою,Щоб шкапа скочила вперед.Такеє ратнеє фиглярствоБуло у них за регулярство,І все Енеєві во вред.

109 Мов посполитеє рушенняЛатина в царстві началось,Повсюдна муштра та учення,Все за жолнірство принялось.Дівки на прутах роз’їзжали,Ціпками хлопців муштровали,Старі ж учились кидать в ціль.А баб старих на піч сажалиІ на печі їх штурмовали,Бач, для баталії в примір.

110 Були латинці дружні людиІ воюватись мали хіть,Не всі з добра, хто од причуди,Щоб битися, то рад летіть.З гаряча часу, перші три дні,Зносили всяке збіжжя, злидніІ оддавали все на рать:Посуду, хліб, одежу, грошіСвоєй отчизни для сторожі,Що не було де і дівать.

111 Се поралася так Амата,К війні латинців підвела;Смутна була для неї хата,На улиці все і жила.Жінки з Аматою з’єднались,По всьому городу таскалисьІ підмовляли воювать.Робили з Турном шури-мури,І затялись, хоть вон із шкури,Енеєві дочки не дать.

112 Коли жінки де замішалисьІ їм ворочати дадуть;Коли з розказами втаскалисьТа пхикання ще додадуть,Прощайсь навік тогді з порядком,Пішло все к чорту неоглядком,Жінки поставлять на своє.Жінки! коли б ви більше їли,А менш пащиковать уміли,Були б в раю ви за сіє.

113 Як Турн біснується, лютує,В сусідні царства шле послів,Чи хто із них не поратуєПротив троянських злих синів;Коли Латин од поєдинківСховавсь під спід своїх будинківІ ждав, що буде за кінець;Коли Юнона скрізь літає,Всіх на Енея навертаєВесільний збить з його вінець:

114 Гуде в Латії дзвін віщовийІ гасло всім к війні дає,Щоб всяк латинець був готовийК війні, в яку їх злость веде.Там крик, тут галас, там клепало,Тісниться люд і все тріщало.Війна в кровавих ризах тут;За нею рани, смерть, увіччя,Безбожность і безчоловіччяХвіст мантії її несуть.

115 Була в Латії синагога,Збудована за давніх літДля Януса, сердита бога,Которий дивних був приміт:Він мав на голові дві тварі,Чи гарниї були, чи харі,Об тім Виргилій сам мовчить;Но в мирне врем’я запирався,Коли ж із храма показався,Якраз війна і закипить.

116 По дзвону вся латинь сунулаДо храма, з криком всі неслись.І навстяж двері одімкнула,І Янус вибіг, як харциз.Воєнна буря закрутила,Латинське серце замутила,Завзятость всякого бере;«Війни, війни!» — кричать, бажають,Пекельним пламенем палаютьІ молодеє і старе.

117 Латинці війско хоть зібрали,Та треба ж війську должносних,Які б на щотах класти знали,Які письменнійші Із них.Уже ж се мусить всякий знати,Що війско треба харчовати,І воїн без вина — хом’як.Без битой голої копійки,Без сей прелесниці-злодійкиНе можна воювать ніяк.

118 Були златиї дні Астреї,І славний був тогді народ;Міняйлів брали в казначеї,А фиглярі писали щот,К роздачі порції — обтекар;Картьожник — хлібний добрий пекар,Гевальдигером — був шинькар,Вожатими — сліпці, каліки,Ораторами — недоріки,Шпигоном — з церкви паламар.

119 Всього не можна описати,В Латії що тогді було,Уже зволялося читати,Що в голові у них гуло.К війні хватались, поспішались,І сами о світі не знались,І все робили назворот:Що строїть треба, те ламали,Що треба кинуть, те ховали,Що класть в кишеню, клали в рот.

120 Нехай турбуються латинці,Готовляться проти троян,Нехай видумують гостинціЕнею нашому в із’ян.Загляньмо, Турн що коверзує,Троянцям рать яку готує,

Бо Турн і сам дзіндзівер-зух!Коли чи п’є — не проливає,Коли чи б’є — то вже влучає,Йому людей давить, як мух!

121 Та й видно, що не був в зневазі,Бо всі сусідні королькиПо просьбі, мовби по приказі,Позапаляючи люльки,Пішли в поход з своїм народом,З начинням, потрухом і плодом,Щоб Турнові допомагать:Не дать Енеєві женитись,Не дать в Латії поселитись,К чортам енейців всіх послать.

122 Не хмара сонце заступила,Не вихор порохом вертить,Не галич чорна поле вкрила,Не буйний вітер се шумить.Се військо йде всіма шляхами,Се ратне брязкотить збруями,В Ардею — город поспіша.Стовп пороху під небо в’ється,Сама земля, здається, гнеться;Енею! де тепер душа?

123 Мезентій наперед тирренськийПред страшним воїнством гряде;Було полковник так ЛубенськийКолись к Полтаві полк веде,Під земляні полтавські вали(Де шведи голови поклали)Полтаву-матушку спасать;Пропали шведи тут прочвари,Пропав і вал — а булевариДосталось нам тепер топтать.

124 За сим на бендюгах плететьсяБайстрюк Авентій-попадич,З своєю челяддю ведеться,Як з блюдолизами панич.Знакомого він пана внучок,Добродій песиків і сучокІ лошаків мінять охоч.Авентій був розбійник з пупку,Всіх тормошив, валяв на купку,Дивився бісом, гадом, сторч.

125 Тут військо кіннеє валилосьІ дуже руччеє було;Отаман звався Покотиллос,А асаул Караспуло.Се гречеськії проскіноси,Із Біломор’я все пендоси,З Мореа, Дельта, Кефалос;Везли з собою лагомини,Оливу, мило, риж, маслини,І капама, кебаб калос.

126 Цекул, пренестський коваленко,В Латію з військом также пхавсь;Так Сагайдачний з ДорошенкомКозацьким військом величавсь.Один з бунчуком перед раттю,Позаду другий п’яну браттюДонським нагаєм підганяв.Рядочком їхали гарненько.З люльок тютюн тягли смачненько,А хто на конику куняв.

127 За сими плентавсь розбишака,Нептунів син, сподар Мезап,До бою був самий собакаІ лобом бився так, мов цап.Боєць, ярун і задирака,Стрілець, кулачник і рубака,І дужий був з його хлопак;В виски було кому як впнеться,Той насухо не оддереться;Такий ляхам був Желізняк.

128 Другим шляхом, з другого боку,Агамемноненко ГалесЛетить, мов поспіша до срокуАбо к воді гарячий пес;Веде орду велику, многуРутульцеві на підпомогу;Тут люд був разних язиків:Були аврунці, сидицяне,Калесці і ситикулянеІ всяких-разних козаків.

129 За сими панськая дитина,Тезеєвич пан Іпполит, —Надута, горда, зла личина,З великим воїнством валить.Се був панич хороший, повний,Чорнявий, красний, сладкомовний,Що й мачуху був підкусив.Він не давав нікому спуску,Одних богинь мав на закуску,Брав часто там, де не просив.

130 Не можна, далебі, злічити,Які народи тут плелись,І на папір сей положити,Як, з ким, коли, відкіль взялась.Виргилій, бач, не нам був рівня,А видно, що начухав тім’я,Поки дрібненько описав.Були рутульці і сіканці,Аргавці, лабики, сакранці,Були такі, що враг їх зна.

131 Тут ще наїзниця скакалаІ військо немале вела;Собою всіх людей лякалаІ все, мов помелом, мела;Ся звалась діва — цар Камилла,До пупа жінка, там — кобила,Кобилячу всю мала стать:Чотири ноги, хвіст з прикладом,Хвостом моргала, била задом,Могла і говорить і ржать.

132 Коли чував хто о Полкані,То се була його сестра;Найбільш блукали по Кубані,А рід їх вийшов з-за Дністра.Камилла страшна воєвниця,І знахурка, і чарівниця,І скора на бігу була;Чрез гори і річки плигала,Із лука мітко в ціль стріляла,Багацько крові пролила.

133 Така-то збірниця валялась,Енея щоб побити в пух;Уже Юнона де озлилась,То там запри кріпкенько дух.Жаль жаль Енея-неборака,Коли його на міль як рака,Завес допустить посадить.Чи він ввильне те в п’ятой части,Коли удасться змайстерить.