Гаррі Поттер і напівкровний принц

- Він наказав їй забиратися геть, - безжально вів далі Гаррі. - Сказав, що їй не треба вмирати. Йому потрібен був тільки я. Вона могла б урятуватися.

- Ой, лишенько, - белькотів Слизоріг. - Вона могла б… їй не треба було… це жахливо…

- Жахливо, правда? - ледь чи не пошепки перепитав Гаррі. - Та вона не зрушила з місця. Тато був уже мертвий, і вона не хотіла, щоб я теж загинув. Вона почала благати Волдеморта… але той тільки зареготав…

- Годі! - зненацька вигукнув Слизоріг, підводячи тремтячу руку. - Справді, мій любий хлопчику, перестань… я вже старий… мені не треба такого чути… я не хочу цього чути…

- Я забув, - збрехав Гаррі, виконуючи вказівки фелікса-феліціса. - Вона ж вам подобалася, правда?

- Подобалася? - перепитав Слизоріг, і на його очах виступили сльози. - Я просто не можу уявити людину, котра б її знала і котрій вона не подобалася б… така відважна… така весела… яке ж то сталося жахіття…

- Але ви не хочете допомогти її синові, - сказав Гаррі. - Вона віддала за мене своє життя, а ви не хочете віддати навіть свій спогад.

Хату заповнювало могутнє Геґрідове хропіння. Гаррі дивився просто в заплакані очі Слизорога. Учитель настійок, здається, не міг відвести погляду.

- Не кажи так. - прошепотів він. - Питання не в то му… якби це тобі допомогло… але ж це нічого не дасть… - Дасть, - рішуче заперечив Гаррі. - Ця інформація потрібна Дамблдорові. І мені потрібна.

Він знав, що може нічого не остерігатися: фелікс-феліціс підказував йому, що завтра зранку Слизоріг нічого не пам'ятатиме. Дивлячись Слизорогові просто у вічі, Гаррі трохи нахилився до нього.

- Я-Обранець. Я повинен його вбити. Мені потрібен цей спогад.

Слизоріг зблід ще більше; його широкий лоб ще рясніше заблищав потом.

- Ти справді Обранець?

- Авжеж, -спокійно ствердив Гаррі.

- Але ж тоді… мій любий хлопчику… ти забагато вимагаєш… ти просиш мене фактично посприяти твоїй спробі знищити…

- А ви не хочете позбутися чаклуна, який убив Лілі Еванс?

- Гаррі, Гаррі, та я хочу, але…

- Ви боїтеся, що він з'ясує, що це ви мені допомогли? Слизоріг нічого не відповів; він був переляканий.

- Будьте відважні, як моя мама, пане професоре…

Слизоріг підняв пухкеньку руку й приклав до губів тремтячі пальці; у ту мить він нагадував величезну дитину переростка.

- Мені немає чим пишатися… - прошепотів він крізь пальці. - Мені страшенно соромно за те… за те. що є в тому спогаді… мені здається, що в той день я заподіяв непоправної шкоди…

- Ви знімете з себе цей тягар, якщо розкриєте мені свій спогад, - сказав Гаррі. - Це буде відважний і шляхетний вчинок.

Геґрід смикнувся уві сні й знову захропів. Слизоріг і Гаррі дивилися один на одного у світлі пригаслої свічки. Запанувала довга-довга тиша, але фелікс-феліціс підказував Гаррі не порушувати її, а чекати.

І от, страшенно повільно, Слизоріг запхав руку в кишеню і вийняв чарівну паличку. Тоді другою рукою сягнув під плащ і вийняв маленьку порожню пляшечку. Не зводячи очей з Гаррі, Слизоріг торкнувся чарівною паличкою своєї скроні, а тоді відвів її вбік так, що зі скроні виснувалася довга срібляста ниточка спогаду, немовби приклеєна до кінця палички. Спогад усе довшав і довшав, аж нарешті відірвався й завис на паличці біло-срібною ниткою. Слизоріг опустив цю нитку в пляшечку, й вона там спочатку звилася спіраллю, а тоді розгорнулася й завирувала, наче газ. Тремтячою рукою він закоркував пляшечку і передав її понад столом Гаррі.

- Дуже вам дякую, пане професоре.

- Ти добрий хлопчик, - сказав професор Слизоріг, а сльози котилися по його пухких щічках, стікаючи на моржеві вуса. - І в тебе її очі… тільки не думай про мене надто погано, коли це все побачиш…

І він теж схилив голову на руки, важко зітхнув і поринув у сон.

-РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ-

Горокракси

Прокрадаючись у замок, Гаррі відчував, як слабшає дія фелікс-феліціса. Вхідні двері були ще незамкнені, але на четвертому поверсі він нарвався на Півза і просто дивом уник покарання, пірнувши бочком в один відомий йому коротший перехід. Коли дістався нарешті до портрета Гладкої Пані і стягнув з себе плащ-невидимку, то нітрохи не здивувався, що вона відмовляється йому допомагати.

- І котра ж зараз, по-твоєму, година?

- Пробачте… я виходив у важливій справі…

- Але опівночі змінився пароль, тож ночуватимеш у коридорі.

- Жартуєте! - вигукнув Гаррі. - Чого це він мав мінятися опівночі?

- А того, - огризнулася Гладка Пані.-Якщо не подобається, то йди сварися з директором, бо це він посилив заходи безпеки.

- Фантастика, - сердито пробурмотів Гаррі, дивлячись на щільно причинені двері. - Вищий клас. Я пішов би сваритися з Дамблдором, якби він тут був, бо це ж він хотів, щоб я…

- Він тут,-пролунав чийсь голос у Гаррі за спиною. - Професор Дамблдор повернувся до школи годину тому.

До Гаррі линув Майже-Безголовий Нік. Його голова, як завжди, хиталася над стоячим коміром.

- Я чув це від Кривавого Барона - він сам бачив, як директор повернувся, - повідомив Нік,-І ще, за словами Барона, директор був нібито в доброму гуморі, хоч і втомлений.

- І де він?-серце в Гаррі закалатало.