Гаррі Поттер і напівкровний принц

- Ой, стогне собі й брязкає ланцюгами на астрономічній вежі, це його улюблена розвага…

- Та не Кривавий Барон, а Дамблдор!

- О… та в себе в кабінеті, - відповів Нік. - Як я пам'ятаю з Баронових слів, він ще мав владнати якусь справу перед тим, як лягати…

- Мав, - підтвердив Гаррі. Груди йому аж розпирало від хвилювання, коли він уявив, як скаже Дамблдорові, що нарешті здобув спогад. Він крутнувся дзиґою й побіг, не зважаючи на Гладку Пані, що кричала йому вслід:

- Вернися! Усе добре, я пожартувала! Просто я була сердита, що ти мене розбудив! Пароль такий самий - «глист»!

Але Гаррі вже мчав коридором і за кілька хвилин на слова «ірисовий еклер» Дамблдорів гаргуйль відскочив, відкриваючи Гаррі прохід до гвинтових сходів.

- Заходь, - сказав Дамблдор, коли Гаррі постукав. Голос його звучав стомлено.

Гаррі штовхнув двері в директорський кабінет, що був такий, як і завжди, хіба що за вікном чорніло всіяне зорями небо.

- Боже мій милий, Гаррі, - здивувався Дамблдор. - Чим я заслужив на таку радість - твій нічний візит?

- Пане директоре… я здобув. Я дістав Слизорогів спогад.

Гаррі вийняв крихітну скляну пляшечку й показав Дамблдорові. Якусь секунду Дамблдор сидів приголомшений. А тоді його обличчя роз'яснилося широкою усмішкою.

- Гаррі, це ж першорядна новина! Ти просто молодець! Я знав, що ти зумієш!

Явно забувши про пізній час, він швидко вийшов з-за стола, взяв неушкодженою рукою пляшечку зі Слизороговим спогадом і попрямував до шафи з ситом спогадів.

- А зараз, - сказав Дамблдор, ставлячи кам'яну чашу на стіл і виливаючи в неї вміст пляшечки, - зараз ми, нарешті, все побачимо. Швиденько, Гаррі…

Гаррі слухняно нахилився над ситом спогадів і відчув, як ноги відірвалися від підлоги… він знову полетів крізь темряву й приземлився в кабінеті Горація Слизорога в далекому минулому.

Там був значно молодший Горацій Слизоріг з густою копицею солом'яного волосся та ясно-рудими вусами; він сидів у зручному кріслі посеред кабінету, поклавши ноги на оксамитовий пуфик, в одній руці тримав келишок вина, а другою нишпорив у коробці з зацукрованими ананасами. Довкола Слизорога сиділо з півдесятка хлопців підлітків, і серед них був Том Редл, у якого на пальці поблискував Ярволодів золотий з чорним перстень.

Дамблдор приземлився поруч з Гаррі саме тоді, як Редл запитав:

- Пане професоре, чи правда, що професорка Веселодум іде у відставку?

- Томе, Томе, якби я й знав, то не сказав би, - відповів Слизоріг, докірливо насваривши Редла пальчиком, хоч одночасно йому й підморгнув. - Хотів би я знати, хлопче, де ти набираєшся такої інформації; знаєш, мабуть, більше, ніж половина учителів.

Редл усміхнувся; решта хлопців зареготали, захоплено на нього поглядаючи.

- Завдяки цій твоїй дивовижній здатності знати те, чого не слід, і твоїм вишуканим лестощам стосовно потрібних людей… до речі, дякую тобі за ананаси, ти не по милився, я їх дуже люблю…

Декотрі хлопці знову захихотіли.

- …я впевнений, що років за двадцять ти станеш міністром магії. Навіть за п'ятнадцять, якщо й далі даруватимеш мені ананаси. Я маю розкішні зв'язки в міністерстві.

На губах Тома Редла пробігла усмішка, тоді як усі інші хлопці знову зареготали. Гаррі помітив, що хоч Том не був найстарший, та всі явно ставилися до нього як до ватажка.

- Не знаю, пане професоре, чи політика мені підійде, - сказав Редл, коли регіт ущух. - По-перше, я не маю відповідного походження.

Кілька хлопців обмінялися іронічними посмішками.

Гаррі не сумнівався, що вони Редлові слова оцінили як жарт: поза сумнівом, вони знали чи підозрювали про знаменитого предка свого ватажка.

- Дурниці. -жваво заперечив Слизоріг, - твої здібності свідчать, що ти походиш з гідного чаклунського роду. Ні. Томе, ти далеко підеш, я ще не помилявся стосовно своїх учнів.

Маленький золотий годинник, що стояв у Слизорога на письмовому столі, пробив одинадцяту годину. Професор озирнувся.

- Ой, людоньки, невже так пізно? Розходьтеся, хлопці, а то вскочимо з вами в халепу. Лестранж, реферат має бути готовий до завтра, бо інакше-покарання. І тебе це стосується, Ейвері.

Хлопці один за одним виходили з класу. Слизоріг важко встав з крісла й поніс до письмового столу порожній келих. Шурхіт за спиною примусив його озирнутися; Редл і досі був у класі.

- Поспіши, Томе, бо ще хтось побачить, що ти не спиш о такій пізній годині, а ти ж староста…

- Пане професоре, я хотів щось вас запитати.

- То питай, хлопче, скоріше…

- Пане професоре, мені цікаво, що ви знаєте про… про горокракси?

Слизоріг задивився на Редла, пухкенькими пальчиками машинально погладжуючи ніжку келиха.

- Пишеш реферат із захисту від темних мистецтв? Але Гаррі бачив-Слизоріг прекрасно розумів, що запитання не стосується шкільної програми.

- Не зовсім, пане професоре. - відповів Редл. - Я цей термін вичитав в одній книжці не збагнув, що він означає.

- НІ… ну… навряд чи в Гоґвортсі можна знайти книжку, яка б детально писала про горокракси. Це дуже темні речі, надзвичайно темні, - сказав Слизоріг.