Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

— Ужалило, —пробурмотів Гаррі. — Щось мене вжалило.

— Ага, схоже на це, —пролунав другий голос.

— Як твоє прізвище? — прогарчав Ґрейбек. —Дадлі, — відповів Гаррі.

— А ім'я?

— Я… Вернон. Вернон Дадлі.

— Перевір список, Скабіор, — розпорядився Ґрейбек, і Гаррі почув, як той почовгав до Рона. — А ти хто, рудий?

— Стен Шанпайк, — відповів Рон.

— Так ми й повірили, — сказав чоловік на прізвище Скабіор. — Що ми, Стена Шанпайка не знаємо? Він же на нас працює.

Знову почувся глухий удар.

— Я… Б—барді, —застогнав Рон, і Гаррі зрозумів, що в нього в роті повно крові. — Барді Відлі.

— Візлі? — проскреготів Ґрейбек. — То ти пов'язаний зі зрадниками роду, навіть якщо й сам не бруднокровець. І нарешті, твоя юна гарненька подружка… — Він це сказав так пожадливо, що в Гаррі мороз пройшов по спині.

— Не спіши, Ґрейбек, —застеріг Скабіор, а інші загиготіли.

— Ой, та я ще не кусаю. Ану, чи пригадає вона своє ім'я швидше за Барні. Ти хто, симпатюля?

— Пенелопа Клірвотер, — відповіла Герміона. Голос її, хоч і повний жаху, звучав переконливо.

— Який твій Кровний статус?

— Напівкровна, — сказала Герміона.

Легко перевірити, — втрутився Скабіор. —Але, судячи з вигляду, уся ця шпана ще мала б ходити в Гоґвортс…

— Ми по'инули ші'олу, — пояснив Рон.

— Покинули, рудий? — перепитав Скабіор. — І що, надумали піти в турпохід? І так собі, для хохми, назвати ім'я Темного Лорда?

— Не 'ля 'охми, — заперечив Рон. — Випа'ково.

— Випадково? — Усі аж зігнулися з реготу.

— А ти знаєш, Візлі, де полюбляють називати ім'я Темного Лорда? —прогарчав Ґрейбек. — В Ордені Фенікса. Ці слова щось для тебе означають?

— Ні.

— А вони там не виявляють належної пошани до Темного Лорда, тому на це ім'я накладено табу. Ми вже так вирахували кількох членів Ордену. Але побачимо. Зв'яжіть їх разом з іншими двома затриманими!

Хтось схопив Гаррі за волосся, поволік, примусив сісти, прив'язав спиною до інших спин. Гаррі усе ще був напівсліпий і майже нічого не бачив набряклими очима. Коли чоловік, що його зв'язував, відійшов, Гаррі зашепотів до інших бранців.

— Хтось має чарівну паличку?

— Ні, — озвалися Рон і Герміона по обидва боки від нього.

— Це все я винен. Я назвав його ім'я, пробачте мені…

— Гаррі?

Це був новий, хоч і знайомий голос, а пролунав він у Гаррі за спиною, ліворуч від Герміони. —Дін?

— Це ти! Якщо вони з'ясують, кого піймали!… Це хапуни, вони шукають таких, як ми, школярів і видають їх за гроші…

— Непоганий улов для одного вечора, — почулося Ґрейбе—кове гарчання. Повз Гаррі прогупали підбиті цвяхами черевики, а в наметі знову щось загуркотіло. — Бруднокровка, ґоблін—утікач і три прогульники. Скабіоре, ти вже перевірив їхні прізвища у списку? — проревів він.

— Ага. Нема там Вернона Дадлі, Ґрейбек.

— Цікаво, — вишкірився Ґрейбек. — Це цікаво.

Він присів біля Гаррі, і той побачив крізь вузесенькі щілинки між набряклими повіками поросле сплутаною сірою бородою та вусами обличчя з гострющими жовтими зубами й виразками в кутках рота. Ґрейбек смердів, як і тоді, на верхівці вежі, коли загинув Дамблдор: брудом, потом і кров'ю.

— То, значить, тебе не шукають, Верноне? Чи ти в цьому списку під іншим прізвищем? У якому гуртожитку ти був у Гоґвортсі?

— У Слизерині, —машинально відповів Гаррі.

— От кумедія, вони всі думають, що нам це подобається чути, — вишкірився Скабіор, що стояв у тіні. — Але ніхто й гадки не має, де там вітальня.

— У підвалі, — чітко відповів Гаррі. — Заходити крізь стіну. Там повно черепів і всякого такого, а ще вона під озером, тому там зелене світло.

На мить запала тиша.

— Ну—ну, здається, ми справді вловили пацана зі Слизерину, — буркнув Скабіор. — Радій, Верноне, бо слизеринців серед бруднокровців небагато. А хто твій батько?

— Працює в міністерстві, — збрехав Гаррі. Він знав, що достатньо найменшої перевірки — і вся його шита білими нитками історія розсиплеться, та, з іншого боку, ця гра й так триватиме лише доти, доки його обличчя знову не стане нормальне. — У відділі магічних нещасних випадків і катастроф.

— Знаєш, Ґрейбек, — озвався Скабіор. — Здається, там є якийсь Дадлі.

Гаррі затамував подих. Може, завдяки такому щасливому збігу вони якось викрутяться?

— Ну—ну, — буркнув Ґрейбек, і Гаррі відчув у цьому без душному голосі ледь помітну нотку стурбованості. Він зро зумів, що Ґрейбек боїться, чи не напав він на сина міністер ського працівника. Серце в Гаррі ледь не вискакувало з грудей, обв'язаних мотузками. Він би не здивувався, якби довідався, що Ґрейбек це бачить. — Якщо ти кажеш правду, почваро, то тобі нічого боятися відвідин міністерства. Думаю, твій батько ще нагороду нам покладе за те, що забрали тебе звідси.

— Але, —почав було Гаррі, в горлі якого пересохло, — якщо ви нас…

— Гей!—покликав хтось з намету —Ґрейбек, дивися, що тут!

Темна постать поспішала до них, і Гаррі побачив у світлі чарівних паличок відблиск срібла. Вони знайшли Ґрифіндорів меч.

— Ду—у—уже гарно, — прицмокнув язиком Ґрейбек, забираючи меч у напарника. — Справді дуже гарно. Здається, ґоблінської роботи. Де взяли?