Джузеппе Томазі ді Лампедуза

Гепард

ББК 84(4ІТА)

Т56

Бібліотека світової літератури заснована у 2001 році

GIUSEPPE TOMASI DI LAMPEDUSA

Il Gattopardo

Перекладено за виданням:

Giuseppe Tomasi di Lampedusa. Il Gattopardo.

Milano, Feltrinelli, 2004

Переклад з італійської

Миколи Мещеряка, Мар'яни Прокопович

Передмова

Джоаккіно Ланци Томазі

Переклад передмови та додатка

Мар’яни Прокопович

Редколегія серії:

Тамара Денисова, Ростислав Доценко, Іван Дзюба, Микола Жулинський, Дмитро Наливайко (голова), Галина Сиваченко, Андрій Содомора, Віктор Шовкун

Художник-ілюстратор

І. І. Яхін

Художник-оформлювач

Є. В. Вдовиченко

Видання здійснено за підтримки

Міністерства закордонних справ Італії

© Giangiacomo Feltrinelli Editore, Milano, 1969, 2002 Всі права захищені. Вперше видано видавництвом «Джанджакомо Фельтрінеллі Едіторе» в 1968 р.

© Gioacchino Lanza Tomasi, 2006 Всі права захищені

© Н. В. Безрукова, правонаступниця М. Мещеряка, 2009

© М. Прокопович, переклад тексту, передмови та додатка, 2009

© Є. В. Вдовиченко, художнє оформлення, 2009

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2001

ISBN 978-966-03-5050-2

Переднє слово

Джузеппе Томазі ді Лампедуза не судилося віддати свої твори до друку. У квітні 1957 року в нього було діагностовано рак легень, а наприкінці травня він з останньою надією вирушив до Рима, де й помер 23 липня. Вже рік він намагався опублікувати «Гепарда». Він подав роман на розгляд видавництва «Мондадорі», але там його не прийняли; тоді він надіслав його у видавництво «Ейнауді» і за кілька днів до смерті одержав ще один лист з відмовою. Письменник твердо вірив у вартісність свого твору. Перед від’їздом до Рима Лампедуза написав два прощальні листи: один був адресований його дружині Алессандрі (Лісі) Вольф Штомерзее[1], а другий — мені, його названому синові[2]. Крім того, 30 травня він надіслав також листа Енріко Мерло[3]

. Лист до Енріко Мерло і прощальний лист, адресований мені, знайшов у 2000 році Джузеппе Б’янкієрі, небіж княгині, у томику «Подорожей капітана Кука». Княгиня перейняла від чоловіка звичку використовувати книжки для переховування потайних паперів. Іноді подружжя губило документи, а часом і сховані банкноти: коли вони забували, в якому томі сховали папери, це було те ж саме, що стається нині, коли ми забуваємо пароль.

Лист до Енріко Мерло був доданий до машинописного примірника роману з коротким описом відповідностей між реальними постатями і персонажами. Вказівки були однозначними, крім Танкреда: він наділив його моєю зовнішністю, а в зображенні життя використав факти з політичної кар’єри сенаторів Франческо і П’єтро Ланца ді Скалеа. Франческо, вигнанець у Тоскані, а після Об’єднання Італії — сенатор за поданням короля, був у лавах поміркованої лівиці і безуспішно балотувався на посаду мера Палермо. Його син П’єтро був міністром війни в уряді Факти[4] і міністром колоній у першому кабінеті Муссоліні. Фаховий політик, заступник секретаря під час Лівійської війни, він перейшов з поміркованої лівиці до правиці. Отже, він відповідав тому, що Томазі написав у незавершеному розділі «Гепарда» під назвою «Пісенник дому Саліна»: «Танкред був ще замолодий, щоб претендувати на конкретні політичні посади, але його діяльність і свіжі гроші робили його потрібним усюди; він був активним учасником дуже перспективного крайньо лівого крила крайньої правиці; цей чудовий трамплін згодом дав йому змогу здійснювати подиву гідні викрутаси, якими всі захоплювалися. Але він уміло маскував свою інтенсивну політичну активність недбалістю та легковажністю висловлювань, що забезпечувало йому поблажливість усіх».

У ті часи, коли люди писали від руки, обсяг листів диктувався розміром картки, згорнутої вчетверо. Картку щільно заповнювали, і останню фразу та підпис часом доводилося писати впоперек. Якщо зважити на те, що тут автор пояснює освіченому і досвідченому сицилійцеві Мерло суть свого роману, лист є досить-таки лаконічним. Це прояв «understatement», тобто применшення, яке колись ставилося за етичний і естетичний взірець поведінки.

В. П.

Баронові Енріко Мерло ді Тальявіа

у власні руки

30 травня 1957 р.

Любий Енріко!

У шкіряній течці знайдеш машинопис «Гепарда».

Прошу, бережи його, бо це єдиний примірник, який я маю.

Прошу тебе також, прочитай його уважно, бо кожне слово тут зважене, а багато що висловлено не відкрито, а лише натяками.