Homo Novus

Аркадiя, хоча й була зарахована асистенткою, навiдувалась до лабораторiї не часто. Перемовлялася з ним через вiдеофон, та й то лише тодi, коли хотiла витягти його "на люди".

- Завдяки менi, ти вже доктор, - дорiкала рiзким голосом, - якого тобi дiдька стирчати там цiлими днями?

- Тут мiй науковий хлiб, - поблажливо усмiхався Фiл. - Та ще ж мушу працювати i за тебе - зарплату ж отримуєш?

- Овва! На мене повиннi видiляти й так - за те, що я така є, живу вдруге. А ти, Homo cabinetus, не розумiєш цього. - Аркадiя крутила головою, розмахувала руками, хоч цi жести i не вмiщалися на маленькому екранi.

Iнколи Фiл навiть вимикав вiдеофон, щоб попрацювати в тишi та спокої. Свiй сенсацiйний успiх значною мiрою пояснював щасливим збiгом обставин та iнтуїцiєю, i тепер добре усвiдомлював, що тiльки невтомний науковий пошук допоможе розкрити процес регенерацiї людського органiзму до найменших деталей. Жива клiтина як елемент бiоструктури - ось та магiчна фабрика, яка продукує життя. До неї можна заглянути, але тiєї ж митi вона зупиняється... Гине, а своїх таємниць не розкрива!

Часом Фiловi муляло пiдсвiдоме вiдчуття якоїсь прогалини в стосунках з Аркадiєю, та вiн не надавав цьому значення. Його бiльше цiкавили компоненти живої плазми, анiж забаганки неофiцiйної дружини, дуже далекi вiд наукової сфери. їй аби блискiтки на пальцi та у вуха - i вже вона вдоволена. У Москвi пiсля симпозiуму не вдалося затягнути її в жоден музей. Тiльки магазини! I найсильнiше враження на неї справляли ювелiрнi вироби. Очi їй блищали вiд захоплення, але тому блисковi бракувало живого тепла, погляд був жадiбний, крижаний, i це дуже тодi занепокоїло Фiла. Та, повернувшись додому, вiн знову поринув у дослiдження.

Пiсля численних, проте безуспiшних спроб вирвати його з чiпких обiймiв своєї суперницi Лабораторiї, Аркадiя махнула на нього рукою i оберталася в своєму окремiшньому свiтi. Лише зрiдка влаштовувала сцени з приводу своєї "неофiцiйностi", i тодi Фiл нехотя вiдривався вiд роботи, вмикав вiдеофон i провадив довгi i нуднi перемови з "вiдповiдними iнстанцiями", але розв'язати юридичний казус померлої, а тепер "фактично живої" Аркадiї тi iнстанцiї досi не спромоглися.

- Та не варто хвилюватися iз-за цього, - заспокоював її. - Нас єднає щось бiльше, значнiше, анiж формальнiсть...

- Транзисторний вiдеофон - ось що нас єднає! - Аркадiя iронiзувала з того, що постiйний зв'язок мiж ними здiйснювався за допомогою портативних апаратiв, якi вони завжди носили при собi.

- I це потрiбно, - винувато поглядав на неї Фiл. - Апаратики не важкi.

Молода дружина хитала головою, кривилася, наче от-от заплаче, але сльози на її очах не з'являлися нiколи. Характер у теперiшньої Аркадiї дуже рiзнився вiд характеру тiєї, колишньої,- м'якого, згiдливого, доброзичливого. Та психологiя не була спецiальнiстю Фiла, i вiн не замислювався над цим. Дослiджував лише фiзiологiю людського органiзму.

Одного зимового вечора Фiл повернувся додому трохи ранiше i аж здригнувся, почувши схлипування на кухнi. Невже Аркадiя плаче? Рука смикнулася вiдчинити дверi, але так i застигла в повiтрi: нi, це не вона, це хтось iнший... Так i є. Чийсь незнайомий голос:

- Повiрте, останнiй... Вiн подарував менi в день одруження...

Фiл непорозумiло здвигнув плечима I навшпиньках пройшов до свого кабiнету. Поступово його свiдомiсть проймалася передчуттям якоїсь неприємностi. Може, кудись податися? Але куди? Тiльки зараз йому вiдкрилося: через Аркадiю вiн розгубив усiх своїх друзiв, уже й не пам'ятає, коли зустрiчався з кимось...

Вона зайшла до кабiнету пружним кроком, щось рiзко сяйнуло на її високих грудях.

- Правда, чудовий? - спитала, впiймавши його погляд. - Я давно мрiяла про такий кулон. Брильянт чистої води.

- А де ти його...

- Не бiйся, тобi платити не доведеться.

- Подарунок, чи що? - у Фiла пересохли губи.

- Дiждешся такого подарунка... Вона аж нюнi розпустила, стара швабра... А нащо воно їй? Iдеться ж про життя чоловiка.

Фiл дивився на неї здивованими очима.

- Хто "вона"? Про якого чоловiка ти говориш? Пора б уже облишити цi ребуси...

Мабуть, не змiг приховати роздратування, бо Арка-дiя одразу спохмурнiла i холодно вiдказала:

- Нiяких ребусiв. Це дружина колишнього директора м'ясокомбiнату чи якоїсь бази, точно не знаю. Колишнього, бо майже рiк вiн по лiкарнях. Канцер шлунка. Метастази. Найменшої надiї. А я поставила його на ноги. То як ти вважаєш - мусила вона вiддячити чи нi?

- А як ти... Як ти змогла? Канцер поки що...

- Отак i змогла. Давала отой бiологiчний розчин.

- Який? З бiотрону?!

- Авжеж. По пiвсклянки тричi на день перед їдою. Ти чого на мене так дивишся? Хiба рятувати людину...

- Та рятувати - це благородно, а от займатися здирством...

- Подумаєш!..

- I бiорозчин випробовують у клiнiках...

- Я вже випробувала. Скоро чоловiк знову сяде в своє директорське крiсло. Не переживай, будуть у неї i кулони, i перснi. Гадаєш, то вони на свою зарплату?..

- Якщо не на зарплату, то вiн сяде не в крiсло, а на лаву, - уже гарячкував Фiл. - А ти не повинна...