Ярмарок суєти

У стосунках з вельможами наша люба приятелька вияв­ляла таку саму щирість, як і з тими, хто стояв нижче за неї. Якось, гостюючи в одному аристократичному домі, вона (мабуть, щоб похизуватися) завела розмову по-фран­цузькому із славнозвісним тенором-французом, на досаду леді Грізель Макбет, що похмуро поглядала на них через плече.

Як ви чудово знаєте французьку мову,— нарешті сказала вона, бо сама розмовляла цією мовою з дуже по­мітним единбурзьким акцентом.

Я повинна її знати,— скромно відповіла Бекі й опу­стила очі.— Я навчала цієї мови в школі, і моя мати була француженка.

Така покора перемогла леді Грізель, і вона подобрішала до Бекі. Вона нарікала на фатальні нівеляторські тенден­ції нашої доби, через які люди всіх станів дістали змогу бувати в найвищих колах, але не могла не визнати, що ця жінка принаймні добре вихована й не забуває свого місця, її милість була гарна жінка — ласкава до вбогих, нерозум­на, бездоганна й довірлива. І не її вина, що вона вважала себе кращою за нас із вами: протягом сторіч люди цілува­ли поли її предків! Кажуть, ще тисячу років тому лорди й радники небіжчика Дункана цілували картату спідничку голови її роду, коли той великий чоловік став королем Шотландії. Леді Стайн після згадуваної сцени біля рояля не встояла перед Бекі і, може, навіть відчула якусь прихильність до неї. Молодших дам родини Ґонтів теж змусили підко­ритися. Раз чи двічі вони нацьковували на Бекі своїх прибічників, але зазнавали поразки. Блискуча леді Станінгтон спробувала стати з нею на герць, та безстрашна маленька Ребека розбила її вщент. Коли на неї хтось нападав, Ребека спритно прикидалася скромною ingénue / Простушкою (франц.)/ і такою була особливо небезпечна: тоді вона природним, невимушеним тоном казала найнеможливіші речі, після чого простодушно починала вибачатися за свою нетактовність, таким чином розголошуючи всім, про що йшла мова. Одного вечора дами намовили напасти на Бекі містера Вога, славнозвісного дотепника, блюдолиза й підлабузни­ка в домі лорда Стайна. Хитро глянувши на своїх патро­нес і підморгнувши їм,— мовляв, зараз почнеться коме­дія, цей достойний джентльмен накинувся на Бекі, яка, ні про що не здогадуючись, їла собі юшку. Захоплена зненацька, але завжди при повній зброї, маленька жін­ка відразу прийняла виклик, відбила удар, відповіла так влучно, що супротивник спаленів з сорому, і, спокійно всміхаючись, знов узялася до своєї юшки. Могутній пат­рон Вога, який годував його обідами й часом позичав йому невеликі суми грошей за послуги на виборах, у газетних та інших справах, так люто глянув на Вога, що невдаха мало не заплакав і не впав під стіл. Він жалісливо пози­рав то на мілорда, що протягом обіду не озвався до нього жодним словом, то на дам, які, звичайно, відступилися від нього. Кінець кінцем над ним зглянулась сама Бекі й спро­бувала залучити його до розмови. Після цього Вога не за­прошували на обід протягом шести тижнів, а Фічу, повір­никові мілорда, за яким Вога, звичайно, дуже упадав, до­ручили довести до його відома, що коли він дозволить собі ще раз сказати погане слово про місіс Кроулі чи зробить її предметом своїх безглуздих дотепів, мілорд передасть до суду в Гвекселі Вога і безжально пустить його з торгів. Вог заплакав і почав благати свого дорогого приятеля Фіча заступитися за нього. Він написав поему на честь місіс P. K., що з’явилася в найближчому номері журналу «Дзеньки-бреньки», який він сам видавав. Зустрічаючи Бекі па вечорах, він запобігав у неї ласки. Він підлещувався й під­добрювався до Родона в клубі.

За якийсь час йому дозво­лили вернутися в Гонт-гаус. Бекі завжди була ласкава до нього, завжди весела й ніколи не сердилась.

Візир і головний повірник його милості містер Уенгем (що мав місце в парламенті й за обіднім столом лорда Стайна) поводився й висловлювався багато розважніше за містера Бога. Цей маркізів ад’ютант, хоч як він ненави­дів усіх парвеню (сам містер Уенгем був незламним торі, а його батько — дрібний торговець вугіллям у північній Англії), ніколи не виявляв ворожості-до нової фаворитки, навпаки, він допікав їй вкрадливою люб’язністю і хитрою, шанобливою ввічливістю, яка часом муляла Бекі дужче, ніж відверта неприязнь інших людей.