Ярмарок суєти

Він також досить спритно облагодив цю справу. Ніхто б навіть не запідозрив з його вигляду й поведінки, що він хоч щось знає про цю махіна­цію; а це ж він напоумив на таке Ребеку і, звичайно, сам розтратив гроші». Ми знаємо, що, думаючи так, мілорд помилявся, але це дуже вплинуло на його ставлення до пол­ковника Кроулі: він почав обходитися з ним навіть без тієї крихти вдаваної поваги, яку досі виявляв цьому джентль­менові. Захисникові місіс Кроулі й на думку не спадало, що ця маленька леді могла прибрати гроші до власної кишені; і, може,— будемо відверті — маркіз оцінював пол­ковника Кроулі, виходячи з свого власного досвіду в сто­сунках з іншими чоловіками, яких він пізнав протягом свого довгого, весело прожитого життя, що давало йому змогу бачити багато людських слабостей. Мілорд купив за Свій вік стількох чоловіків, що йому справді можна було вибачити, коли він вирішив, що зна ціну й цьому джентль­менові.

Він покартав Бекі, як тільки трапилась нагода зустрі­тися з нею на самоті, й добродушно похвалив її за вміння Здобувати більше грошей, ніж їй треба. Бекі зніяковіла тільки на одну мить. Ця мила істота не мала звички криводушити, якщо до цього не змушувала її необхідність, зате в скруті вона брехала без сорому казка. В неї миттю ви­зріла нова, цілком правдоподібна й докладна історія, яку Бекі й виклала своєму патронові. Так, усе, що вона йому розповідала раніше,— брехня... негарна брехня. Вона сама визнав це. Але хто змусив її брехати?-Ох, мілорде,— мовила вона,— ви не знаєте всього, що мені доводиться мовчки витримувати. Ви бачите мене веселу й щасливу, коли я з вами... але ви не здогадуєтесь, що я терплю, коли поблизу немає мого захисника! Це чоловік погрозами й жорстокістю змусив мене попросити у вас су­му,, про яку я вам брехала. Це він, передбачаючи, що ви запитаєте, навіщо мені гроші, змусив мене вигадати пояс­нення, яке я вам дала. Він забрав їх. Він сказав, що спла­тив борг міс Брігс, і я не вважала за можливе, не сміла не вірити йому. Пробачте кривду, яку вам несамохіть вчинила людина, доведена до розпачу, й пожалійте нещасну безта­ланну жінку!-І Бекі гірко заплакала. Ніколи ще переслідувана добро­чесність не здавалася такою чарівно беззахисною.

Між ними відбулася довга розмова, поки вони коло за колом каталися разом по Ріджентс-парку в кареті місіс Кроулі,— розмова, подробиці якої немає потреби перека­зувати. Та наслідком її було те, що Бекі, повернувшись додому, вся сяючи, кинулась до своєї любої Брігс і сказала, що має для неї дуже добру новину. Лорд Стайн знов за­свідчив свою незвичайну шляхетність і щедрість. Він зав­жди думає про те, як би зробити комусь добро. Тепер, коли малий Родон поїхав до школи, їй уже не дуже потрібна її люба компаньйонка й приятелька. її хтозна-як засмучує думка про розлуку з Брігс, але в них такі достатки, що доводиться на всьому ощадити, і в цьому горі для неї в одна втіха: люба Брігс буде багато краще забезпечена в господі їхнього щедрого патрона, ніж у її скромному домі. Місіс Пілкінгтон, ключниця замку Гонтлі дуже постаріла, підупала на силі і хворіє на ревматизм, а тому вже нездатна наглядати як слід за таким великим будинком і їй треба підшукати заміну. Це чудова посада! Родина лорда при­їздить туди не більше як раз на два роки. Решту часу ключниця залишається господинею розкішного замку.

Чо­тири рази на день для неї накривають на стіл, її відвіду­ють священики й найшановніші особи графства, властиво, вона — володарка Гонтлі. І дві ключниці, що служили там перед місіс Пілкінгтон, вийшли заміж за тамтешніх пас­торів. Сама місіс Пілкінгтон не могла піти їхньою стежкою, бо вона — тітка теперішнього пастора. Те місце ще не надане остаточно Брігс, але вона може відвідати місіс Пілкінгтон і сама подивитися, чи її влаштовує така посада.

Якими словами можна змалювати безмежну вдячність сердешної Брігс? Вона тільки поставила умову, щоб малому Родонові дозволили відвідувати її в замку. Бекі пообіцяла їй таку ласку... все що завгодно. Вона вибігла назустріч чоловікові, коли той повернувся додому, і поділилася з ним радісною новиною. Родон зрадів, несамовито зрадів: з його сумління спав велетенський тягар — справа з грошима бі­долашної Брігс. Принаймні тепер вона влаштована, але... але на серці в нього було не зовсім спокійно. Щось тут було негаразд. Він розповів юному лордові Саутдаунові про вчинок маркіза Стайна, і той зміряв його дивним поглядом.

Полковник розповів і леді Джейн про цю нову ласку лорда Стайна, і вона теж глянула на нього дивно й три­вожно. Так само довівся й сер Пітт.

Ребека надто розумна і... жвава, щоб дозволити їй їздити на прохані вечори без компаньйонки,— одностайно визнали вони.— Ти повинен бути з нею, Родоне, хоч куди б вона їхала, і повинен мати когось біля неї... може, кот­русь панночку з Королевиного Кроулі, хоч такі вітрогонки не дуже пасують їй в охоронці.