Ярмарок суєти

«Кохана Бекі!— писав він.— Сподіваюся, тобі добре спалось. Не лякайся, що я не подаю тобі твою каву. Вчора ввечері, як я йшов додому з сигарою, мене спіткала халепа. Мене залигав Мос з Керсітор-стріт — це з його позолоченої розкішної вітальні я пишу цього листа,— той, що був спіткав мене два роки тому. Міс Мос подала мені чай, вона потовщала і, як завжди, ходить із спущеними до п’ят панчохами.

Це Натанів позов, сто п’ятдесят фунтів, а з видатками — сто сімдесят. Будь ласка, пришли мині скриньку з письмо­вим приладом і якийсь одяг — яв бальних черевиках і бі­лій краватці (вже схожій на панчохи міс Мос) — там у мене сімдесят фунтів. Як тільки отримаєш листа, поїдь до Натаиа, запропонуй йому сімдесят п’ять і попроси переписати вексель на решту суми, скажи, що я візьму вина, нам і так треба купувати херес до обідів, але не бери картин — вони задорогі.

Якщо він не погодиться, візьми мого годинника й ті свої дрібнички, без яких можеш обійтися, і відправ їх до лом­-барду — нам треба, звичайно, роздобути гроші до вечора. Не можна відкладати, завтра неділя, тут ліжка не дуже-чисті, та ще й на мене можуть подати позов інші кредитори. Я радий, що Родона не буде вдома, цієї суботи. Хай-тебе бог благословить. Твій нетерплячий Р. К.

Приїзди швидше!»

Цей лист, запечатаний облаткою, забрав один із послан­ців, що завжди тиняються біля закладу містера Мосса. Переконавшись, що посланець пішов, Родон подався на подвір’я і викурив сигару досить спокійно, незважаючи на грати над головою, бо подвір’я містера Мосса було заґрато­ване з усіх боків, мов клітка, щоб джентльменам, які меш­кали в нього, не заманулося, бува, втекти з його притулку.

Три години, вирахував Родон, щонайбільше три години йому доведеться чекати, поки приїде Бекі й відчинить двері його в’язниці. І він непогано провів той час, покурюючи сигару, читаючи газету й розмовляючи в їдальні з своїми знайомим, капітаном Уокером, що теж виявився тут. Вони навіть трохи пограли в карти по шість пенсів, навпереміну виграючи один в одного.

Та ось почало вечоріти, а посланець не повертався; не було й Бекі. Табльдот містера Мосса накрито рівно в озна­чену пору — о пів на шосту, і ті з розквартированих тут джентльменів, що могли заплатити за бенкет, прийшли до змальованої вище розкішної їдальні, яка з’єднувалася дверима з тимчасовим житлом містера Кроулі. Міс М. (чи міс Гем, як звав її батько) з’явилася вже без папільйоток, що в них красувалася вранці, і місіс Гем почастувала своїх гостей чудовим баранячим стегном з ріпою. Полковник їв без особливого апетиту. На питання, чи не поставить він пляшку шампанського товариству, Родон відповів ствердно, і дами випили за його здоров’я, а містер Мосс дуже ввіч­ливо цокнувся з ним.

Та ось перед цієї трапези біля дверей почувся дзвінок. Рудий син містера Мосса підвівся з-за столу з ключами й пішов відчиняти, а повернувшись назад, повідомив пол­ковника, що з’явився посланець з валізкою, скринькою з письмовим приладдям і листом, якого хлопець і подав Родонові.

Прошу, не церемоньтесь, полковнику,— мовила місіс Мосс, великодушно махнувши рукою.

У Родона ледь тремтіли пальці, коли він розпечатував листа. То був дуже гарний, пахучий лист на рожевому па­пері і з ясно-зеленою печаткою.