Ярмарок суєти

Річ у тім, що сера Пітта зуміли настроїти проти Ребеки. Невдовзі після злощасної сутички лорда Стайна з Родоном Кроулі до баронета прийшов Уенгем і познайомив його з деякими подробицями біографії місіс Бекі, що не­абияк вразили члена парламенту від Королевиного Кроулі. Уенгем знав про неї все: і хто був її батько, і в якому році вона танцювала в опері, і як вона жила колись, і як поводилася під час свого заміжжя; та оскільки я не сумніваюся, що більша частина його розповіді була брех­лива й продиктована особистою неприязню, то не буду її тут переказувати. Але після цього репутація Бекі в очах шановного землевласника й родича, який колись навіть захоплювався нею, дуже й дуже підупала.

Прибутки губернатора острова Ковентрі невеликі. Ча­стину з них його вельможність відкладав на сплату деяких термінових боргів і зобов’язань, саме його високе стано­вище вимагало чималих видатків, тож кінець кінцем вияви­лося, що він не може виділити своїй дружині більше, ніж триста фунтів на рік; цю суму він і запропонував Бекі з умовою, що вона ніколи не турбуватиме його,— бо як ні, то буде скандал, розлучення, колегія юристів цивільного права. Але й містер Уенгем, і лорд Стайн, і Родон насамперед хотіли, щоб Бекі виїхала з Англії і щоб ця вкрай неприємна справа швидше забулася.

Мабуть, Ребека була така заморочена переговорами з адвокатами чоловіка, що навіть не згадала про свої обов’язки щодо сина, малого Родона, й жодного разу не виявила бажання побачити його. Той юний джентльмен був-відданий під цілковиту опіку дядька й тітки — леді Джейн завжди посідала велике місце в серці хлопця. Мати, ви­-їхавши з Англії, написала Родонові з Булоні милого листа, в якому радила добре вчитися й повідомляла, що вибралася в довгу подорож на континент і матиме втіху напи­сати йому ще. Але написала вона аж через рік, і тільки-тому, що єдиний син сера Пітта, який завжди був хвороб­ливий, помер від коклюшу й кору. Тоді Родонова мати по­-слала дуже ласкавого листа своєму любому синочкові, що випадково став спадкоємцем Королевиного Кроулі і зробився ще миліший і ще ближчий ласкавій леді Джейн, ніжне серце якої вже й так його всиновило. Родон Кроулі, що на той час став високим, вродливим підлітком, отримавши листа, почервонів: О тітко Джейн, — вигукнув він,—ви моя мати, а не... а не вона!-Проте він послав ласкаву, шанобливу відповідь місіс Ребеці, яка тоді мешкала в мебльованих кімнатах у Флорен­ції. Та ми забігаємо наперед.

Спершу наша кохана Бекі залетіла не дуже далеко. Вона згорнула крильця на французькому узбережжі в Бу­лоні, що був притулком стількох невинних вигнанців з Англії, і там жила пристойним вдовиним життям, за­вівши собі femme de chambre і займаючи в готелі кілька покоїв. Вона обідала за табльдотом, де сусіди вважали її дуже приємною жінкою і де вона розважала товариство розповідями про свого дівера, сера Пітта, про інших своїх вельможних лондонських знайомих та всілякими світськи­ми теревенями, що справляють таке велике враження на недосвідчених людей. Багатьом з них Бекі здавалася впли­вовою особою,— вона влаштовувала скромні прийоми за чашкою чаю у своїй кімнаті, брала участь у тамтешніх невинних розвагах: купалася в морі, каталась у відкритих каретах, прогулювалася на пляжі й ходила до театру. Мі­сіс Берджойс, дружина друкаря, яка поселилася з роди­ною в готелі на ціле літо і до якої Берджойс приїздив на суботу й на неділю, звала Бекі чарівною, поки той негід­ник Берджойс не почав надто упадати коло неї. Але нічого особливого не сталося,— Бекі завжди була привітна, весела й добродушна, особливо з чоловіками.

Наприкінці сезону натовпи англійців, як звичайно, ви­їздили за кордон, і Бекі з поведінки своїх знайомих, що належали до лондонського великого світу, не раз мала на­году пересвідчитись, якої думки дотримується про неї «то­вариство».

Якось Бекі, скромно прогулюючись булонською набережною, скелі Альбіолу блищали вдалині за смугою глибокого синього моря,— зустрілася з леді Партлет і її дочками. Леді помахом парасольки зібрала навколо себе дочок і покинула набережну, метнувши лютий погляд на бідолашну Бекі, що лишилася стояти самотою.

Іншого разу з Англії прибув пакетбот. Віяв чималий вітер, і Бекі завжди приємно було дивитися на кумедні, страдницькі обличчя людей, що сходили з судна. Того дня на борту виявилася леді Слінгстон. її милість промучи­лася цілу дорогу, сидячи в своїй кареті, була дуже висна­жена і насилу долала трап, перекинутий а корабля на на­бережну, Та тільки-но вона побачила Бекі, що лукаво по­сміхалася з-під рожевого капелюшка, як її кволість де й ділася; метнувши на Ребеку такий убивчий погляд, що від нього б знітилася більшість жінок, вона вже без сторон­ньої допомоги прийшла в приміщення митниці. Бекі тіль­ки засміялася, але навряд чи вона була задоволена. Вона відчула себе самітною, цілком самітно, а скелі Англії, що сяяли вдалині, були для неї недосяжні.