Iстина поруч

Довелося знову глушити, вилазити з кабiни. Подивився - ну, так i є: не звiльнили шассi! З десяток цупких чорних "канатiв" мiцно обплутало каретки. Потратив ще з пiвгодини, поки "розв'язав" останню петлю. Працювати тут довелося лежачи - то на спинi, то боком. Нарештi вибрався i полегшено зiтхнув: здається, все. Але, даючи оберти турбiнi, все-таки не був упевнений, що чогось не прогледiв i аж не вiрив, що машина вiльно здiймається вгору.

Набравши висоту, Яворовим перейшов на реактивну тягу i з гуркотом i громом помчав у той бiк, де його ждала змучена земля Синiв Риби. "Ех, шкода, що вони не чують цiєї музики! - подумав, дослухаючись до реву дюзи. - Вона б на них справила враження!" Мав на увазi нападникiв, що плюндрують Країну Щитiв. Йому не хотiлось нищити їх, мав намiр тiльки нагнати страху, щоб порозбiгалися.

Внизу пропливали лiси - вони схожi на темнi хмари, i, здавалось, що пiд ними, десь там у глибинi, є стрiли шляхiв i кубики жител. Помiтивши рiчку, Петро полетiв уздовж неї i незабаром побачив море. Тепер йому легше буде орiєнтуватися Вiн уже летiв над землями Синiв Риби - пiд крилом чорнiли їхнi густi лiси, де вiн ходив.

Але що то клубочиться на обрiї? Невже дим?!

Повернув у той бiк i через кiлька хвилин ясно побачив - горить селище. Червонi язики полум'я охопили кiлька довжелезних рибоподiбних будiвель, чорний дим хмарою висне в повiтрi. Що за маячня? Вони ж не знали вогню! Не знали? Страшний здогад стиснув Петровi серце - вiн, вiн сам дав їм вогонь!.. От i скористалися, великi та мудрi, випалюють непокiрних...

Помiтив - чималий гурт Голомозих iз тонкими довгими смолоскипами оточує ще цiлу будiвлю. Стиснув штурвал, пiшов у круте пiке. Страшний рев, грiм виповнив увесь простiр, здавалося, сама планета реве од болю i лютi. Ех, натиснути б оце на гашетку! Та замiсть кулемета Петро вистрiлив на них снопами свiтла з прожекторiв.

Аж засмiявся, коли побачив, як вони попадали з переляку i, тiкаючи, натикались на смолоскипи i спалахували як свiчки,

- Ага, бандити! - закричав Петро, хоч i сам не чув власного голосу. Так вам i треба!

Прогуркотiв над самiсiнькими їхнiми головами i коли вийшов з пiке i оглянувся - внизу валялися трупи, деякi горiли. З уцiлiлих жител вискакували Сини Риби i бiгли до лiсу, певне, переслiдуючи рештки ворогiв.

Петро помилявся, коли думав, то внизу не чують його польоту Ще й як чули! Двигун лiтака був потужним джерелом ультразвуку, який сприймали i Голомозi i Довговолосi. Одних вiн радував, а iнших приголомшував.

Яворовим лiтав од селища до селища i скрiзь наганяв жаху на жорстоких нападникiв. Поодинокi Головатi, що керували знищенням Країни Щитiв, не витримували таких сильних звукових вихорiв i падали мертвi. Голомозi страшенно боялися прожекторiв.

Бiльше десятка мiстечок врятував Яворович, але багато згорiло дотла. Вiн нiколи б не подумав, що ця вiйна на знищення набере такого розмаху. I, головне - вогонь, вогонь... На лiсових стежках помiчав довгi низки Синiв Риби, що прямували в глиб країни. Вiн одразу впiзнавав їх по високому жорсткому волоссю та ще по трикутних щитах. "Молодцi, не вiддали себе у пащу смертi, - думав, здiймаючись угору. - Виховали силу волi всупереч задумовi своїх творцiв... То хiба ж вони роботи?" Здумав свого друга - Рожевого. Де-то вiн зараз? Може, серед оцих що пiшли в передгiр'я? А може, полiг у нерiвнiй боротьбi...

З якоюсь нестямою налiтав Яворович на Голомозих, сiючи погибель i жах... Його лiтак орлом ширяв у венерiйському небi, то здiймаючись аж до хмар, то шугаючи вниз. Це було шаленство могутньої сили, яка обвалювала гори звукiв i слiпила, наче блискавка.

Раптом звуки обiрвалися, стихли. Петро кинув погляд на прилади i обмер: скiнчилось пальне. Мотор заглух. Внизу - лiси, лiси... Втримуючи апарат вiд падiння, гарячково приглядався, чи немає хоч невеликої мiсцини, вiльної вiд дерев... I морського берега не видно - на воду було б найкраще...

Висота рiзко падала.

"Може, стрибнути з парашутом? Он де вiн лежить..." Цю думку Яворович одiгнав, i не тому, що парашута не було на ньому, - вiн би стрибнув, тримаючись за ремiнь, а тому, що не хотiв кидати напризволяще апарат...

200 метрiв... 150... 100...

Вiн робить великi кола, машина слухається, наче вiдчуває: iнакше загибель.

Злiва помiтив чималу плантацiю якихось низькорослих рослин. Вирiшив сiдати там.

Ще одне коло, ще... Апарат плавно iде на посадку.

"Турбiна... турбiна пiдйому, видно, розкрутилася, пiдтримує" - встиг подумати Яворович i враз вiдчув, як шасi ударилося об м'який грунт, лiтак пострибав iще з пiвсотню метрiв i зупинився.

Петро витер пiт з чола, полегшено зiтхнув.

"Порядок, порядок... - дзвенiло в головi. - Який порядок? Що машина цiла? Ну, й що з того? Пального нi грама, рацiя не працює... Ну, та чого там, треба подивитися, що за мiсцевiсть..."