Iстина поруч

Яворовим оглянувся на сплюндроване плато i почав спускатися вниз. Навушники так "затикали", що довелося скинути шолом. Дорога в'юнилася зигзагами. Петро пригадав урочисту процесiю, Променисту...

В хащах зустрiв багато венерiйцiв, i, мабуть, вони вiдразу повiдомили своїй жрицi, бо не пройшов i з пiвсотнi крокiв, як вона вже поспiшала йому назустрiч. На головi тьмянiє золотистий обручик, похитуються срiблястi колючки. За нею ледве встигають "тiнi".

"О людино, - почала вона, наблизившись, - певно, ти йдеш за тим, що тобi послало небо".

"Так. Де воно лежить?"

"Дарунок неба зовсiм недалеко, ходiм".

Вона пiшла попереду, - спритна, можна сказати, - навiть грацiозна, трохи схиливши свою лебедину шию i притримуючи зеленою долонею своє одiння, щоб не зачепитись. "Тiнi" десь зникли.

"Ти вже знаєш, людино, - продовжувала, не спиняючи ходи, - яка доля спiткала Великого Розпорядника i всю його касту. Це тому, що вiн одiбрав у нас твiй вогонь..."

"Вогонь - велика небезпека, - замислився Петро. - Можуть знову з'явитись узурпатори..."

"О нi, людино, з цим уже покiнчено! А вогонь, свiтло нам потрiбнi як символ нашого iдеалу, живе нагадування про мету. Адже без iдеалу живуть лише тварини i рослини... А ось i дарунок неба".

На зламаних деревах важко лежав великий цилiндричний контейнер, схожий на ракету. Металевий парашут, яким можна було б накрити будинок, застряв помiж стовбурами i скидався на зiжмаканий зонт. В його тросах Петро побачив якийсь ящик, але це його не зацiкавило. "Мабуть, продукти, - мелькнула думка. - А що ж тут - невже... невже пальне?!" Аж руки в нього затремтiли.

Так, у контейнерi було пальне, а в ящику, крiм продуктiв, - запасна рацiя. Справдi, дарунок неба!

ЩО ЗАДУМАЛА ЖРИЦЯ

У ящику був i лист. Не без хвилювання розiрвав Яворович конверта - адже це перший лист, одержаний на Венерi. Товаришi з "Астероїда" писали:

"Дорогий Петре!

Ми всi дуже стривоженi твоєю вимушеною посадкою. Певне, рацiя дуже пошкоджена, що за довгий час тобi вдалося передати лише одне коротке повiдомлення, та й то на межi чутностi апаратури. Але воно надзвичайно обрадувало нас! Ти сказав, що працюєш, як робот, значить без вiдпочинку. Ми розумiємо, що цього, певне, вимагають умови, але все-таки радимо щадити свою нервову систему. Час iще є, не хвилюйся, наш старт - через два тижнi, але ми все одно нi в якому разi не залишимо тебе. Якщо тобi не вдасться встановити зв'язок i ти не повернешся через три днi..."

- Чи давно лежить тут цей дарунок?- спиав Яворович свiтлопоклонницю, що здивовано поглядала на бiлий аркуш.

"Другий день, як упало. А що то на аркушi? Думки?"

- Так, слова, думки.

"Дивно. А ми думки зберiгаємо в пам'ятi".

"...доведеться посадити на планету "Астероїда". Орiєнтовне мiсце можливої посадки - район, звiдки ти подав останнiй сигнал.

За нашими пiдрахунками, в тебе обмаль пального. Скидаємо балон.

Ждемо, ждемо зв'язку!

Обнiмаємо й цiлуємо тебе всi",- i три пiдписи.

Чи треба розповiдати, як просяяв Петро, як забилося його серце? Перечитав листа кiлька разiв, а тодi, схаменувшись, запхав його в кишеню i кинувся настроювати рацiю. "Зв'язок, зв'язок!" - ось що зараз найпотрiбнiше.

Жриця з головою Нефертiтi бачила, що Людина нiби стала iнакшою, в очах з'явилося сяйво, хоч обличчя i нахмурене.

А Петро, здається, зовсiм забув про неї. Встановивши трапецiю антени, ввiмкнув апарат, надiв навушники i почав гукати в мiкрофон:

- Астероїд! Астероїд! Я - Метеор... - А тодi, почувши вiдповiдь, скрикнув, як несамовитий: - Люда, ти? Людочка, Людусь... Увiмкнула? Записує? Поспiшила трохи. Ех, коли б ви знали, що я тут побачив!.. Рослини? Тут не тiльки рослини, тут...

Яворович почав швидко i досить-таки безладно розповiдати про все бачене i пережите. Згодом, коли плiвка iз записом його слiв i дихання була доставлена на Землю i передавалася всiма радiостанцiями свiту, нiхто й уваги не звернув на хаотичнiсть розповiдi - такий неймовiрно фантастичний був її змiст.

- Тепер передi мною нелегке завдання: доставити пальне до лiтака. Але я... ми впораємось (вiн подивився на жрицю i чомусь усмiхнувся). Рацiю перенесу на лiтак. Як тiльки буду готовий до старту - повiдомлю. Зараз тут пораджуся про транспортування пального. Зробiмо перерву. Та так, може, на пiвгодини чи на годину. До побачення. Обнiмаю i цiлую всiх! Ех, як я за вами скучив...

Клацнув вимикач, погасло зелене око iндикатора.

Обернувся до жрицi - вона сидiла в глибокiй задумi.

- Тут - їжа для моєї птицi, - поклав долоню на металевий бiк балона з пальним. - Чи зможуть вашi... тобто... допомогти перенести далеко-далеко... до лiтака.

"Я зрозумiла. Ми допоможемо, але..."

- Що?

"Повiдомлю потiм".

I як вiн не допитувавсь, що означає оте "але", - не призналась. Зрештою вiн махнув рукою i почав обговорювати конкретнi можливостi транспортування важкого контейнера. Може, вона запропонує використати Голомозих роботiв? Петровi чомусь не хотiлось цього робити.

Мабуть, на мовчазний поклик своєї жрицi до контейнера пiдiйшло кiлька юнакiв. Нехотя, без особливого ентузiазму подивилися, але жоден з них навiть не доторкнувся до балона.