Іван Котляревський

У 1818 році Котляревський вступив також у Біблейське товариство. Якщо в ложі, як кажуть, він був вітією (промовцем), то у Полтавському відділі Біблейського товариства – скарбником і книгохранителем. Живучи в провінціальному губернському місті з не досить численною дворянською інтелігенцією, Котляревський у своїй службовій і громадській діяльності мусив мати зв'язки з різними її колами. Біографи завжди підкреслювали, що Іван Петрович був близькою людиною до малоросійського генерал-губернатора Я. Лобанова-Ростовського, а потім і його наступника М. Рєпніна; що його запрошував до себе, приїжджаючи на відпочинок в Диканьку, міністр внутрішніх справ В. Кочубей; що його приймали в усіх домах Полтави, отже, що він був своєю людиною у вищих урядових колах міста. Чимала кількість фактів і листів із різних джерел дає достатній матеріал, щоб судити про характер цих взаємовідносин.

Ще перебуваючи на військовій службі, Іван Котляревський звернувся з піснею-одою до тодішнього малоросійського генерал-губернатора Куракіна, вітаючи його з Новим роком і нагадуючи разом з тим про нужди трудящих. Далі письменник, як уже зазначалось, виконував важливі службові доручення – спочатку Я. Лобанова-Ростовського, а потім М. Рєпніна. Бував у їхніх домах, відчував їхню увагу. Службовими успіхами й відзначеннями І. Котляревський, безумовно, зобов'язаний близькості своїй до правителів краю. На ґрунті цих фактів виникло навіть обвинувачення Івана Котляревського в прислужництві. Проте слід глибше проаналізувати відповідні факти: які доручення генерал-губернаторів виконував Котляревський? Формування 5-го козачого полку, відрядження в Дрезден і Петербург з важливими військовими дорученнями, організація театру в Полтаві й т. ін. – усе це не дрібні особисті, а значні справи суспільного значення. Виконуючи їх, Іван Петрович служив суспільному благу.

Беручи до уваги, що в своїй суспільній діяльності Котляревський, як зазначають усі біографи, послідовно захищав трудящих, скривджених панами, чиновниками, зрозуміло, що він намагався для цього використати і прихильність до себе правителів краю. До того ж він, очевидно, був прихильником їхніх ліберальних дій, адже відомі випадки, коли Рєпнін заступався за селян, з яких знущалися поміщики. Його промова на відкритті дворянських зібрань у Полтаві й Чернігові у 1818 році, де він закликав поміщиків «забезпечити добробут селян і на майбутні часи», була сприйнята місцевими поміщиками з великим незадоволенням. Цілком очевидно, що суспільні погляди письменника не ставили його в ряди прямих ворогів урядової політики.

Звернімось до інших фактів. Почнемо з тих, у яких виявилася близькість Котляревського до місцевої влади, а для цього повернемося до того, з чого почали. Це, насамперед, належність Івана Петровича до Біблейського товариства. Розповідають, що Біблейське товариство, засноване в 1813 році, мало особливу прихильність царя Олександра І. До його складу залучалися придворні кола, духовна й світська провінціальна бюрократія, його збори розцінювали майже як державну справу. Відкриття відділу Біблейського товариства в Полтаві в 1818 році відбулося заходами генерал-губернатора М. Рєпніна. При такій політиці уряду і його представників на місцях членство в Біблейському товаристві ставало таким собі актом благонаміреності перед начальством. Зв'язки з М. Рєпніним деякою мірою спонукали і Котляревського підтримати заходи генерал-губернатора щодо відкриття в Полтаві відділу Біблейського товариства. Біблейське товариство, як зазначав історик Полтави І. Павловський, «слабо прищепилося на полтавському ґрунті». Можливо, що самі організатори й керівники його в Полтаві не виявили особливої запопадливості, а намагалися лише показати свою благонаміреність і підтримку заходів уряду. Щодо Івана Петровича Котляревського, то, очевидно, і він не виявив того завзяття, яке звичайно виявляв в інших справах.

29 серпня 1821 року Вільне товариство аматорів російської словесності в Петербурзі обрало Івана Котляревського своїм почесним членом, «поважаючи відмінні знання його в науках і вітчизняній словесності», як зазначало повідомлення в журналі Товариства «Соревнователь просвещения и благотворения» (1821). Одержавши диплом почесного члена Товариства, Іван Петрович 28 жовтня 1821 року надіслав голові його Ф. Глінці листа, в якому висловлював свою подяку. Після цього він надіслав до Товариства 40 примірників «Енеїди». 28 лютого 1821 року на засіданні організації були прочитані два уривки з п'ятої частини поеми.