Іван Котляревський

В останню дорогу, незважаючи на дощову погоду, його проводжало все місто й мешканці навколишніх сіл. Люди прийшли виявити свою глибоку шану великому письменникові і простій, щирій, гуманній людині. Борис Грінченко писав: «Заплакала вся Полтава, ховаючи Котляревського. Заплакали ті прості люди, що він їм пособляв та за їх оступався; заплакали й ті розумні освічені люди, що любили Котляревського та шанували його за гарні писання. Дощ ішов, хмарно та сумно було, як несли Котляревського в труні до холодної ями. Та не розігнав дощ тих, хто любив його».

Поховали письменника там, де він і заповідав, – у південному кутку міського кладовища, під розлогою тополею, над Кобеляцьким шляхом (тепер це вулиця Фрунзе), що вів у милі серцю широкі степові простори. Коштом близьких друзів на його могилі було встановлено скромний пам'ятник у вигляді невисокої колони з позолоченим хрестиком, що спиралася на чотиригранний постамент, де на мідній дошці було зроблено напис: «Майор И. П. Котляревский, сочинитель “Энеиды на малорусском наречии”».

30 серпня 1903 року в Полтаві було урочисто відкрито пам'ятник першому класикові нової української літератури, виконаний відомим скульптором Л. Позеном та архітектором О. Ширшовим. Споруджено його було коштом доброчинних народних пожертв. До речі, про збирання коштів на цей пам'ятник згадано в комедії «Хазяїн» Івана Карпенка-Карого: коли головний герой твору мільйонер Терентій Гаврилович Пузир відмовляється пожертвувати гроші на спорудження пам'ятника Котляревському, ліберальний поміщик Золотницький своїми словами озвучує думку самого драматурга: «Поети єсть сіль землі, гордість і слава того народа, серед котрого з'явились; вони служать вищим ідеалам, вони піднімають народний культ…».

Через багато років після смерті Івана Петровича Котляревського в Полтаві з'їхалися представники культури з усіх кінців російської й австро-угорської України, щоб вшанувати його пам'ять. Це, може, вперше в історії України зібралося таке велике віче, конгрес культурних сил українського народу. Ще влітку було розіслано офіційні запрошення на відкриття пам'ятника зачинателю нової української літератури. Українська громадськість у Києві готувалась до полтавського свята з особливим піднесенням. Деякі родини делегували від себе по дві, три або й чотири особи. Крім киян, тут було багато ентузіастів з інших місцевостей: Петербурга, Мінська, Дерпта, Варшави… Були й закордонні гості – з Галичини, Буковини, Чехії, Відня, Женеви тощо. Саме тут було зроблено, мабуть, найвідомішу фотокартку тодішніх українських письменників, що обійшла всі підручники й видання з історії літератури. На ній коло письменників: Леся Українка, Олена Пчілка, Михайло Старицький, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Володимир Самійленко, Гнат Хоткевич.

28 вересня 1952 року було відкрито літературно-меморіальний музей І. Котляревського. Він розташований в історичному центрі Полтави, в особняку початку XIX ст., – тут зберігається рукописний архів Котляревського, його особисті речі. Є тут також перше унікальне видання «Енеїди» 1798 року.

У 1969 році за акварельним ескізом Тараса Шевченка було відновлено меморіальний комплекс – садибу І. П. Котляревського, до якого увійшли хата, комора, повітка, колодязь із журавлем. У будинку письменника п'ять невеликих кімнат: кабінет, вітальня, світлиця, опочивальня, кухня. У будинок вмонтовано окремі деталі старої хати. Найціннішим є автентичний сволок, на якому вирізьблено дату побудови. До цього сволока, «сучасника» Івана Петровича Котляревського, можуть доторкнутися екскурсанти. Рідне місто Івана Котляревського пишається своїм земляком і береже пам'ять про нього: у Полтаві є вулиця, ліцей, кінотеатр, бібліотека, парк, що носять ім'я поета.

Тарас Шевченко не помилився, пророкуючи авторові «Енеїди» вічну пам'ять і шану українського народу. Поет Володимир Сосюра у своєму творі повторив слова Тараса Шевченка про Івана Петровича Котляревського:

Як день горить, як вітер хилить віти,

Як зорі ті, що світять для очей,Земля все так же буде в даль летітиЙ твоє ім'я сіяти між людей.