Читаем Іван Котляревський полностью

Усі мемуаристи одностайно відзначають гумор, гострий розум і доброту письменника. Біографи Котляревського свідчать, що він був незрівнянним оповідачем, міг, як ніхто інший, розказати влучний анекдот, але, очевидно, сміх його оповідань, як і сміх «Енеїди», поряд з елементами безтурботної розмови, сповнений був сатиричних стріл. Письменник неодмінно зацікавлював усіх якоюсь новиною, часто ним самим вигаданою й дотепно розказаною. Усі – і господарі, й гості – враз відчували якесь полегшення, зникала скутість, пожвавлювалися розмови, всі хотіли бути біля Івана Петровича, слухати його. Звичайно захоплював письменник цікавими історіями з пережитого, спостереженого – особливо з часів навчання, вчителювання та армійської служби, воєнних походів. Взагалі письменникові було що розповісти, та й пам'ять його була міцною, спостережливість глибокою. Ці розповіді завжди були розцвічені дотепами, анекдотами, гумористичними прислів'ями та приказками. Та, власне, головною темою розповідей Котляревського було життя й побут його земляків, які він прекрасно знав і про які міг невтомно годинами розповідати. Як згадував видавець журналу «Отечественные записки» П. Свиньїн, бесіди з автором «Енеїди» давали «…багато нових і цікавих відомостей відносно духу й характеру його земляків».

Своєю людиною був Котляревський і серед простих людей – полтавських козаків та міщан. Його знали й щиро вітали трохи не всі полтавці. Й сам письменник полюбляв розпитати першого стрічного про життя-буття. Його вітали на вулиці словами: «Здоров був, пане Іване Петровичу!» або «Здоровенькі були, добродію куме!» А він радо зупинявся й розмовляв з людьми.

Котляревський любив ходити в гостину до сусідів на своєму кутку, на сусідніх вулицях. Молоді батьки часто запрошували його в куми, і це ще міцніше зближувало письменника з земляками. Він умів вислухати людину, зі співчуттям поставитися до її турбот, допомагав, чим тільки міг, знедоленим і скривдженим.

Мешкав письменник до останніх своїх днів у батьківському будиночку. Цей будиночок Іван Петрович трохи перебудував за своїм планом, врахувавши потреби і творчої праці, й відпочинку. Одна з кімнат була господареві за кабінет і за спальню: тут стояло ліжко, письмовий стіл та книжкова шафа. У вітальні – канапа, кілька ломберних столиків та стільців. На стіні – олійний портрет самого господаря, дві картини майстрів фламандської школи, а також подаровані особисто письменникові гравюрні зображення прихильників його таланту – відомих тогочасних вельмож князів М. Рєпніна та В. Кочубея. Поміж картинами висів старовинний годинник, на циферблаті якого були зображені Адам і Єва біля «дерева пізнання добра і зла». Квіти в глиняних вазонах стояли на підвіконнях. Улюбленим місцем відпочинку Івана Петровича Котляревського, особливо в останні роки життя, був ґаночок із балюстрадою, на який можна було вийти просто з вітальні. Звідти відкривалися мальовничі краєвиди, й не раз уже літній письменник сидів тут годинами з підзорною трубою, милуючись луками та гаями за Ворсклою. Коли навесні річка широко розливалася, затоплюючи прибережні левади, до господаря часто навідувалися його друзі. І тоді довго було чути жваву розмову й веселий сміх: душею товариства завжди був сам письменник.

1835 року Іван Петрович через хворобу залишив службу, і йому було встановлено пенсію в 600 карбованців на рік. Останні три роки свого життя, коли хвороби почали все дужче дошкуляти, літній письменник не працював. Він хворів і зовсім мало виходив зі свого дому, але його весь час відвідували друзі, знайомі. Ще до смерті він відпустив на волю шістьох селян-кріпаків, які дісталися йому ще від батька, заповів рідним і близьким невеликі свої пожитки: книги, речі, будиночок, землю і ту левадку біля будинку, що свого часу була йому подарована князем Віктором Кочубеєм. А тим часом хвороба загострювалася, люті болі не стихали й на часинку, але він переносив їх мужньо, нерідко навіть жартував. Серед інших відвідав письменника у ці роки відомий етнограф Вадим Пассек. Мав із ним теплу розмову про вивчення української старовини. «Він прийняв мене дуже привітно, – згадував В. Пассек, – і, незважаючи на хворобу, яка помітно не давала йому спокою, жартував і розпитував про мої подорожі». Етнограф подарував літньому письменникові одну зі своїх праць, у якій чимало місця відводилося описам України (йдеться про «Подорожні записки», 1834).

Смерть і вічна пам'ять

Помер Котляревський на сімдесятому році життя, 10 листопада 1838 року.

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 знаменитых тиранов
100 знаменитых тиранов

Слово «тиран» возникло на заре истории и, как считают ученые, имеет лидийское или фригийское происхождение. В переводе оно означает «повелитель». По прошествии веков это понятие приобрело очень широкое звучание и в наши дни чаще всего используется в переносном значении и подразумевает правление, основанное на деспотизме, а тиранами именуют правителей, власть которых основана на произволе и насилии, а также жестоких, властных людей, мучителей.Среди героев этой книги много государственных и политических деятелей. О них рассказывается в разделах «Тираны-реформаторы» и «Тираны «просвещенные» и «великодушные»». Учитывая, что многие служители религии оказывали огромное влияние на мировую политику и политику отдельных государств, им посвящен самостоятельный раздел «Узурпаторы Божественного замысла». И, наконец, раздел «Провинциальные тираны» повествует об исторических личностях, масштабы деятельности которых были ограничены небольшими территориями, но которые погубили множество людей в силу неограниченности своей тиранической власти.

Валентина Валентиновна Мирошникова , Илья Яковлевич Вагман , Наталья Владимировна Вукина

Биографии и Мемуары / Документальное
Отмытый роман Пастернака: «Доктор Живаго» между КГБ и ЦРУ
Отмытый роман Пастернака: «Доктор Живаго» между КГБ и ЦРУ

Пожалуй, это последняя литературная тайна ХХ века, вокруг которой существует заговор молчания. Всем известно, что главная книга Бориса Пастернака была запрещена на родине автора, и писателю пришлось отдать рукопись западным издателям. Выход «Доктора Живаго» по-итальянски, а затем по-французски, по-немецки, по-английски был резко неприятен советскому агитпропу, но еще не трагичен. Главные силы ЦК, КГБ и Союза писателей были брошены на предотвращение русского издания. Американская разведка (ЦРУ) решила напечатать книгу на Западе за свой счет. Эта операция долго и тщательно готовилась и была проведена в глубочайшей тайне. Даже через пятьдесят лет, прошедших с тех пор, большинство участников операции не знают всей картины в ее полноте. Историк холодной войны журналист Иван Толстой посвятил раскрытию этого детективного сюжета двадцать лет...

Иван Никитич Толстой , Иван Толстой

Биографии и Мемуары / Публицистика / Документальное