Книга величиной в жизнь. Связка историко-философических очерков

То обзовецця Старший БратДо Середульшого Брата словамиОбіллєцця гірко сльозамиГей Братіку ти мій Середульший-милийЯк Голубонько СивийДобре ти учиниХоть з Річки-Самарки або з Криниці-СултанкиХолодної Води знайди…Рани мої постріляні та порубаніОкропи-охолоди…Гей…То Середульший Брат теє добре зачуваєТа до Старшого Брата словами промовляєГей Братіку ти мій / Старший-милийЯк Голубонько СивийЧи ти ж мені віроньки не ймаєшЧи ти мене на сміх підіймаєшЧи не одна нас Шабля Турецькая рубалаЧи не одна нас Куля Яничарськая стрілялаЩо я маю на собі дев’ять ран рубаних-широкихА чотири стріляних-глибокихОй не можу я встатиТобі Холодної Води дістати…Гей…Давай же ми з тобою добре учінімоТа свого Найменшого Брата попросімоНехай же він добре дбаєХай хоч на вколінка уставаєТа в головах Тонку Військову Суремочку достягаєТа жалібненько грає-виграває…Гей…Може будуть Подорожні Козаки проїжжьатиБудуть наші Ігри Козацькії-молодецькії зачуватиБудуть до нас прибуватиТіло наше козацьке-молодецьке в Чистім Полі ховатиЗвіреві-та-птиці на потал ни давати…Гей…То Найменший Брат теє добре зачуваєТа до Старших Братів Словами промовляєГей ви Братіки ви мої / Старші-миліЯк Голубоньки СивіНе єсть це нас Шабля Турецькая рубалаНе єсть це нас Куля Яничарськая стрілялаА єсть це нас Отцева-та-матчина Молитва покарала…Гей…Ой коли ми з дому в Охоче Військо виїжжьалиТо ми з Отцем-та-з-маткою прощенія не бралиСтаршу свою Сестру найгіршими словами угорчалиОсь за це ми Браття найбільший гріх і мали…Ой коли ж ми будемУ Тонку Військову Суремочку жалібненько грати-виграватиБудуть Турки-Яничаринаші Ігри Козацькі-молодецькі зачуватиБудуть до нас забігатиБудуть нас стріляти та рубатиТіло наше козацькеє-й-молодецькеВ Чистім Полі розкидатиЗвіреві-та-птиці на потал давати…Стала Чорна Хмара наступатиСтав Дрібен Дощик накрапатиСтали Три Братіки Рідненьких як Голубоньків СивенькихВ Чистім Полі поміратиГей…То полягла голова…Трьох Братів Самарських…Коло Річки-Самарки та коло Криниці-СултанкиСлава їх не вмре-не-загинеОтнині і довікуСлухающим головам на ЗдоровляНа Многая Літа…

Без всякого преувеличения можно сказать, что эту шекспировскую драму я вынес из своего детства со словами «У Тонку Вiйськову Суремочку жалiбненько грати-выгравати» (тонкую военную дудку), но вот глубокая тайна ее стала для меня раскрываться только в последнее время. Правда, уже на заре туманной юности я потихоньку интересовался своей родословной и, дружа и ссорясь со своими русоволосыми и блондинистыми сверстниками, я как-то задал вопрос бабушке: «А почему мы все такие черные?». Помню, что она лихо на него отпарировала, однако не внеся особой ясности в мою детскую голову: «Мы — другие, Владимир!». Конечно, можно обо всем забыть, все принять и со всем согласиться, как поступали зачастую наши родители и старшие родственники, но это только удобный и, возможно, полезный самообман, который уж никак не предполагает очевидности.

У речки Самарки…