Читаем Королева Марго полностью

Д’Алансон відчинив двері з своєї кімнати, потім, держачи їх відчиненими, підійшов до дверей у коридор і почав слухати. На цей раз він не помилився: це був справді Генріх. Д’Алансон пізнав його ходу і характерне подзенькування шпор.

Двері в приміщення Генріха відчинились і знов зачинились.

Д’Алансон увійшов до себе і впав у фотель.

— Так, — сказав він собі, — ось що відбувається зараз: він переходить передпокій, першу кімнату, потім доходить до спальні; прийшовши, він почне шукати очима шпагу, потім гаманець, потім кинджал і, нарешті, побачить у себе на пюпітрі розгорнуту книгу.

— Що це за, книга? — спитає він себе. — Хто приніс мені цю книгу?

Він підійде, побачить гравюру з вершником, що приманює свого сокола, схоче читати, спробує перегортати сторінки.

Холодний піт виступив на лобі у Франсуа.

— Чи кликатиме він на поміч? — подумав герцог. — Чи отрута діє відразу? Певне, ні, бо мати сказала, що він має вмерти повільною смертю від виснаження.

Думка ця трохи заспокоїла його.

Так минуло десять хвилин, ціла вічність агонії, що тривала секунда по секунді, і кожна секунда була сповнена нечувано жахливих видінь, які тільки може вигадати уява.

Д’Алансон не міг витримати більше, встав, пройшов своїм передпокоєм, куди почали збиратись дворяни.

— Вітаю, панове, — сказав він, — я йду до короля.

І щоб обдурити свій жерущий неспокій, щоб підготувати, може, доказ, що він був у іншому місці, він справді пішов до брата. Чого пішов? Він і сам не знав... Що мав сказати?.. Нічого. Він не Карла шукав, він тікав від Генріха.

Він піднявся маленькими крученими сходами і побачив, що двері до короля напіввідчинені.

Гвардійці пропустили герцога, не затримавши його; в дні полювання не додержували ні етикету, ні правил охорони.

Франсуа пройшов передпокій, салон і опочивальню, не зустрівши нікого; тоді він подумав, що Карл, напевне, у себе в збройовому кабінеті, і штовхнув двері, що вели з опочивальні до цього кабінету.

Карл сидів у великому фотелі з різьбленою гострою спинкою за столом, спиною до дверей, якими увійшов Франсуа.

Він, здавалось, захоплений був заняттям, що цілком його поглинуло.

Герцог підійшов навшпиньки; Карл читав.

— Чорт візьми! — скрикнув він раптом. — Чудесна книга! Я давно чув про неї, але й не думав, щоб вона була у Франції.

Д’Алансон насторожив вуха і ступив ще крок уперед.

— Кляті листи, — сказав король, підносячи пальця до губ і надавлюючи на книгу, щоб відділити прочитану сторінку від дальшої, — можна подумати, що їх нарочито позліплювано, щоб приховати найцікавіше, що в них є.

Д’Алансон аж скочив уперед.

Книга, над якою зігнувся Карл, була та сама, яку він поклав у Генріха.

У нього вирвався глухий скрик.

— А, це ви, д’Алансон? — сказав Карл. — Милості просимо, гляньте на цю книгу про мисливство, найкращу, яка будь-коли виходила спід пера людини.

Першою думкою д’Алансона було вирвати книгу з рук у брата, але пекельна думка прикувала його до місця, страшна усмішка пробігла по зблідлих устах, він, мов засліплений, провів рукою по очах.

Потім, потроху вертаючись до свідомості, але не ступаючи й кроку ні вперед, ні назад, д’Алансон спитав:

— Сір, як ця книга дісталася до рук вашої величності?

— Дуже просто. Ранком я зайшов до Генріха подивитись, чи він готовий. Його не було. Він пішов, мабуть, у псарню та до стайні. А замість нього я знайшов цей скарб і приніс сюди, щоб прочитати на дозвіллі.

І король знову підніс пальця до губ і знов перегорнув непокірну сторінку.

— Сір, — пробелькотів д’Алансон, у якого волосся знялось угору і по всьому тілу розійшлася страшна млявість, — я прийшов сказати вам...

— Дайте мені дочитати розділ, Франсуа, — сказав Карл, — а тоді вже говоритимете, що схочете. Вже п’ятдесят сторінок я читаю, краще сказати — глитаю.

— Він двадцять п’ять разів скуштував отрути, — подумав Франсуа. — Мій брат загинув!

І подумав, що на небі є бог, а бог, може, зовсім не те, що випадок.

Франсуа втер тремтячою рукою холодний піт, що виступив на його лобі, і мовчки почав дожидатись, як звелів йому брат, поки той дочитає розділ.

ХIX. Полювання з птахами

Карл усе читав. Захопившись, він пожирав сторінку по сторінці, а кожна сторінка, як ми вже сказали, чи то через вогкість приміщення, де книга довгий час переховувалась, чи то з інших причин, прилипла до інших.

Д’Алансон розгубленим поглядом дивився на це страшне видовище, кінець якого розумів тільки він один.

— Ох, — мурмотів він, — що має тут статись! Як! Я поїду на вигнання, подамся шукати вигаданого трону, а Генріх тим часом, при першій же звістці про недугу Карла, з’явиться десь у місті за двадцять льє від столиці, вичікуючи здобичі, яку дає нам випадок, за один крок опиниться в столиці, і перш ніж король польський одержить звістку про смерть брата, династія вже зміниться. Це неможливо!

Думки ці побороли перше почуття мимовільного жаху, що спонукало Франсуа зупинити Карла. Доля, здавалось, уперто охороняла Генріха і переслідувала Валуа, і герцог ще раз спробував боротися з нею.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России
Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России

Споры об адмирале Колчаке не утихают вот уже почти столетие – одни утверждают, что он был выдающимся флотоводцем, ученым-океанографом и полярным исследователем, другие столь же упорно называют его предателем, завербованным британской разведкой и проводившим «белый террор» против мирного гражданского населения.В этой книге известный историк Белого движения, доктор исторических наук, профессор МГПУ, развенчивает как устоявшиеся мифы, домыслы, так и откровенные фальсификации о Верховном правителе Российского государства, отвечая на самые сложные и спорные вопросы. Как произошел переворот 18 ноября 1918 года в Омске, после которого военный и морской министр Колчак стал не только Верховным главнокомандующим Русской армией, но и Верховным правителем? Обладало ли его правительство легальным статусом государственной власти? Какова была репрессивная политика колчаковских властей и как подавлялись восстания против Колчака? Как определялось «военное положение» в условиях Гражданской войны? Как следует классифицировать «преступления против мира и человечности» и «военные преступления» при оценке действий Белого движения? Наконец, имел ли право Иркутский ревком без суда расстрелять Колчака и есть ли основания для посмертной реабилитации Адмирала?

Василий Жанович Цветков

Биографии и Мемуары / Проза / Историческая проза