Криза сучасного світу

Якщо під словом «демократія» розуміється повне самоврядування народу, тоді вона є істинно неможливою, така форма фактично не здатна існувати як у нашу епоху, так і в будь-яку іншу; ми не повинні давати словам дурити себе, тож не можемо визнавати, що одні й ті самі люди можуть бути як правителями, так і підлеглими, оскільки, кажучи словами Арістотеля, суще не може одночасно існувати як «акт» та як «потенція»[143]

. Існують відношення, які передбачають наявність двох умов: не може бути підлеглих, якщо не існує правителів, нехай навіть незаконних та позбавлених будь-якого права на владу, окрім власних претензій; та велика майстерність правителів у сучасному світі полягає в тому, щоб змусити людей повірити в те, що вони самі правлять собою; і люди охоче дозволяють переконувати себе, адже це лестить їм, і вони просто не спроможні на глибокі роздуми, котрі дозволили би побачити неможливість такої ситуації. З конкретною метою створення такої ілюзії й було вигадане «загальне виборче право»: ним передбачається, що саме думка більшості повинна лягати в основу закону; та ми не враховуємо, що цією думкою надзвичайно легко диригувати, як і видозмінювати її; відповідні навіювання завжди можуть спровокувати рух у заданому напрямку; ми не пам’ятаємо, хто першим говорив про «фабрикацію думки», та цей вислів є повністю правильним, хоча варто зазначити, абсолютно не завжди гадані лідери володіють необхідними засобами для досягнення цього результату. Останнє зауваження покликане пояснити причину, з якої некомпетентність найбільш «поважних» політиків, здається, має виключно відносне значення; однак, оскільки ми наразі не маємо наміру викривати систему «владного механізму», обмежимось лише вказівкою на те, що саме ця некомпетентність слугує підтримкою ілюзії, яку ми щойно згадували: насправді тільки за таких умов подібні політики можуть виступати як еманація більшості, будучи її відображенням, адже стосовно будь-якого питання, з котрого необхідно висловити власну думку, склад більшості визначається людьми некомпетентними, кількість яких у рази перевищує кількість людей, здатних оперувати знанням фактів.

Тому ми змушені одразу ж заявити, що ідея, згідно з якою більшість повинна самостійно встановлювати закон, докорінно неправильна, та навіть якщо вона є здебільшого теоретичною і не може відповідати дійсності, все ж треба пояснити, як їй вдалось осісти у сучасній свідомості та які тенденції цієї свідомості вона задовольняє, принаймні поверхово. Найбільш очевидним недоліком тут є щойно висвітлене положення: думка більшості може бути тільки вираженням некомпетентності, що випливає з браку розуму чи простого невігластва; цінними в цьому випадку будуть деякі спостереження зі сфери «психології мас», котрі нагадають, зокрема, про загальновідомий факт — усі психічні реакції індивідів, які є складниками натовпу, приводять до результату на рівні навіть не середніх, а найнижчих елементів[144]

. Варто також вказати, як деякі сучасні філософи хотіли відтворити «демократичну» теорію, яка стоїть на позиціях превалювання думки більшості, в інтелектуальній сфері, стверджуючи, що вони вбачають «критерій істини» в тому, що зветься ними «загальною згодою»[145]. Та навіть якщо ми припустимо, ніби існує питання, з приводу якого панує суцільна згода поміж людьми, сама ця згода аж ніяк не може вважатися за доказ; крім того, якщо подібна єдність поглядів справді існує — що тим більш сумнівно, бо все ще існує безліч людей, котрі не мають власної думки з жодного питання, та навіть ніколи його не ставили — не можливо було би довести її на практиці, так що те, на що посилаються як на ознаку істинності, є нічим іншим, як згодою невеликої кількості людей, належних до окремого середовища, обмеженого у часі та просторі. У цій сфері стає ще очевидніше, що теорії бракує основи, оскільки їй легше уникнути впливів сентиментів, які, навпаки, фактично неминуче вступають у гру, коли справа стосується сфери політики; і саме цей вплив виявляється однією з головних перешкод на шляху до розуміння окремих речей, навіть серед тих, хто інакше був би наділеним достатніми для цього інтелектуальними якостями; емоційні імпульси заважають роздумам, тож одне з найбільш вульгарних політичних умінь полягає у використанні цієї несумісності.