Локвук & Ко. Примарний Хлопець

Локвудову заяву про те. що з навалою привидів у Челсі покін- чено, перевірили вже наступного вечора. У сутінках команди агентів вирушили, як завжди, до забороненої зони. За їхньою роботою зі спостережного пункту на Слоун-Сквер стежили Пенелопа Фіттес. Стів Ротвел та група провідних фахівців ДЕП- РІК. Сіяла мжичка. Агенти пройшли вздовж Кінґс-Роуд і розташувались по сусідніх вуличках. Час збігав; провідні фахівці пили чай, сидячи під парасольками, й вивчали копії Джор- джевих мап, які роздав їм Локвуд. Привиди не пропали зовсім, однак були помітно млявіші, ніж дотепер. Дехто з Гостей, кого тут бачили раніше, просто зник; інші здавались тінню самих себе, пересувались повільніше, стали набагато слабші » й тепер з ними легко було впоратись за допомогою звичайнісіньких залізних стружок та соляних бомб. Одне слово, вперше за останні місяці ситуація в Челсі суттєво покращилась, і всі агенти сподівались, що це початок корінного перелому.  

На спостережному пункті Локвуд пробув досить довго, щоб прийняти вітання від панни Фіттес, щиро вклонитись панові Ротвелу й підморгнути інспекторові Барнсу. Потім він пішов собі, слухаючи, як у нього за спиною на Барнсову голову знову '  

спадає град не дуже приємних запитань.  

Тим чи іншим чином справи агенції «Локвуд і К°» повертали на краще. Я теж переповнилася б цими радощами, теж тішилася б нескінченними телефонними дзвінками й натовпами репортерів біля дверей, якби мене не переслідував привид. Ні. не   справжній

   привид, а той, що ніяк не хотів стертись із моєї пам’яті. Його обличчя досі бовваніло переді мною. Його слова дотепер лунали в моїх вухах. І тоді, коли я перебувала разом з друзями, й тим паче тоді, коли я лежала без сну в своїй кімнаті, я не могла позбутись видива того,   іншого

   Локвуда. Не могла врятуватись від   Примарного Хлопця.

 

   

   

   

А тепер, коли все це скінчилось, чи повернемось ми до свого звичного життя? Чи залишимось такі самі, як раніше? Чи будемо знову виходити на роботу разом — Локвуд, Джордж і я — на якісь простенькі розслідування? Скажімо, знищувати примарні щупальця на горищі, а потім удома спокійно чаювати?.,  

Звичайно ж, через кілька днів після закінчення навали в Челсі ми в себе на Портленд-Роу влаштували урочистий бенкет. Головну частину приготувань узяла на себе Голлі. тож не дивно, що на столі спочатку з’явились вазочки з оливками й салатом, висівковий хліб і кілька тарілочок з шинкою, нарізаною тоненько, як папір. На щастя, в останню хвилину Джордж пробігся по крамницях і повернувся із здоровенним пакунком дешевих сосисок, пляшками газованої води й чип- сами зі смаком бекону. До того ж він приніс величезний шоколадний торт і переможно поставив його посередині стола.  

До речі, через цей стіл між Голлі й Джорджем спалахнула суперечка. Голлі наполягала, щоб ми прибрали зі стола нашу «скатертину мислення»: вона, мовляв, з її нотатками, начерками й карикатурами скидається на стіну в громадській убиральні і завдає їй, тобто Голлі, моральної шкоди. Натомість вона пропонувала застелити стіл новою, чистою й накрохмаленою скатертиною. Джордж уперто відмовлявся: сьогодні за сніданком він почав малювати в кутку скатертини цікаву схему й не бажав, щоб її чіпали. Врешті Джордж виявився наполегливішим і домігся свого.  

Опівдні все було готово. Стіл угинався під смаколиками. чайник теж от-от мав закипіти. Голлі знімала з їжі останні обгортки. Череп у склянці, коли Голлі випадково позирала на нього, корчив дикі гримаси й вибалушував очі. Врешті наша помічниця з його вини впустила дві вазочки з горішками й одну з салатом по-грецьки, після чого череп відправили до мене на горище. Останнім з’явився Локвуд. що перед тим відповідав у конторі на численні телефонні дзвінки, й ми нарешті сіли обідати.  

Локвуд був у чудовому гуморі, аж променів радощами. Я пам’ятаю, як він сидів за столом і робив собі величезний бутерброд із сосискою й чипсами. Пам’ятаю, як в очах Голлі промайнув жах, коли він вирішив покласти на це диво ще й листочок петрушки, водночас розповідаючи про наших майбутніх клієнтів. Як і в кожного з нас, на обличчі в нього ще залишалися сліди останньої пригоди — шрам на чолі, садно на щоці, подряпини, зморшки під очима, — проте все це незрозумілим чином лише додавало йому бадьорості та енергійності.  

Джордж так само радів і однією рукою далі креслив свою схему, а другою тим часом вантажив до рота фаршировані яйця по-шотландськи. Йому все кортіло розрізати й порозкладати по тарілках шоколадний торт, однак Локвуд оголосив, що ми залишимо його до чаю.  

Що ж до Голлі, то вона знов увійшла у звичну колію. Свіженька, бездоганно вбрана, вона з поблажливою усмішкою спостерігала за нашим обідом і водночас ніби трішки сторонилась його. Піддавшись на Джорджеві умовляння, вона наважилася скуштувати одне маленьке яєчко по-шотландськи. та здебільшого, як і завжди, їла горішки, родзинки, трохи салату по-грецьки й пила мінеральну воду. Мене чомусь навіть тішила така її відданість своїм правилам. У цьому було щось певне та надійне.