Локвук & Ко. Примарний Хлопець

Аж тут долинув гомін, замерехтіли промені ліхтариків. На мості з’явився Джордж, а за ним біг натовп агентів з «Фіттес» і «Ротвела». Локвуд і сер Руперт Ґейл мовчки стояли й зирили на них. Потім сер Руперт зареготав і сховав рапіру до піхов.  

— Тепер ми всі герої, — сказав він. — Отакої! Веселенький, нівроку, випав вечір!  

Він усміхнувся нам, а ми — йому. Навіть крокодили в прибережнім мулі не могли б усміхнутись так виразно, так промовисто блиснути зубами, як ми. Отак ми й стояли всі троє, аж доки за кілька секунд опинилися у полоні обіймів, привітань і радісних вигуків.  

   

Після нападу на карнавальну ходу деякі речі з’ясувалися досить швидко. Деякі ж — навпаки.  

Прикметно, що під час карнавалу було вбито лише одну особу — бойовика, якого знищив власною рукою пан Ротвел. Тіла ж другого, попри всі зусилля поліції й продавців артефактів. що вже наступного ранку обнишпорили берег Темзи, знайдено так і не було. Хоч як неймовірно це звучить, йому р   адш   е за все пощастило втекти.  

За кілька хвилин після початку нападу Стренд і навколишні вулиці було перекрито, а парад, зрозуміло, зупинено. Дванадцять осіб — восьмеро з натовпу й четверо з тих, хто перебував на платформах із Фіттес та Ротвелом, — постраждали від дотику привида. Всім їм негайно надали допомогу лікарі, що супроводжували карнавальну ходу. Завдяки цій допомозі всіх пощастило врятувати, навіть леді в твідовому пальті, що стала першою жертвою Гостя. Врятував її передусім укол адреналіну, який зробила їй просто на місці Голлі Манро.  

З найпершим привидом сам на сам упорався Джордж. Замкнувши його в колі з залізних стружок, він обшукав платформу й виявив друзки скла там, куди поцілила бомба. Тут-таки Джордж відшукав уламок щелепи з двома пожовклими зубами. Коли він загорнув цей уламок у срібну сітку, Гість пропав. Згодом інші агенти знайшли ще п’ять Джерел, розкиданих серед уламків платформ.  

Пенелопа Фіттес ушкоджень не зазнала. Стів Ротвел вивихнув руку в зап’ястку, допомагаючи своїм агентам знешкодити другого Гостя. Коли наступного дня обидва керівники агенцій з’явились на фотографії, що прикрашала першу сторінку «Таймса», рука пана Ротвела була підвішена на розкішному перев’язі з монограмою.  

Дивна річ. проте цей карнавал, що скінчився так сумно, мав. на думку влади, шалений успіх. Струс, пережитий під час нападу, ніби привів Лондон до тями. Можливо, це була природна людська реакція на спробу насильства. Можливо, лондонців збурила смертельна небезпека, яка загрожувала панні Фіттес і панові Ротвелу. Хай там що, та попри всі нинішні труднощі вони очолювали дві найславетніші агенції, що стояли на варті громадської безпеки останні п’ятдесят років! Одне слово, хай там як, а заворушення в Челсі відтоді швидко вщухли. ДЕПРІК та агенції, залучені до розслідування, відтепер могли вільно продовжувати свою роботу.  

Іншим негайним наслідком подій цієї ночі став справжній сплеск популярності агенції «Локвуд і К°». Фотографія Локвуда з’явилася на третій сторінці «Таймсу» і ще в кількох газетах. Його було знято саме в ту мить, коли він перестрибував з платформи на платформу—в довгому пальті, з розпатланим волоссям, ледве торкаючись своєї рапіри. Легкий і витончений, він скидався на птаха в повітрі.  

— Цю фотографію я неодмінно додам до альбому, — зауважив Джордж.  

Ми сиділи в нашій вітальні зі склянками лимонаду в руках. У каміні палало полум’я, штори ховали від нас сумне   надвечір'я    за вікнами. На підлозі громадився стос пожмаканих прочитаних газет: до нашого дому ніби повернулось коли   шн   є звичне безладдя. Голлі Манро сьогодні не мала часу на прибирання — вона цілісінький день відповідала на телефонні дзвінки. Зараз, щоправда, вона теж сиділа з нами з розгорнутим записником на колінах. А згори, з шафи, за цією   іди   лією мовчки спостерігав із своєї склянки череп.  

— Мені це байдуже, Джордже, — відповів, ковтнувши лимонаду, Локвуд. — Якщо ти так хочеш зберегти на пам’ять фотографію, візьми краще ту, що надрукована в «Ґардіан». Там чіткіше зображення, й вони не обрізали краєчок мого пальта, як у «Таймсі». До того ж там видно ще й коліно Люсі.  

Я насмішкувато пирхнула. Якщо не рахувати цього коліна, я не потрапила на жодну з фотографій. Добре вже й те. що в репортажах  

нарешті

   згадали моє ім'я. Правду кажучи, там згадували про нас усіх — про мою боротьбу з нападниками, про Джорджеву сутичку з привидом, про те, як Голлі вчасним уколом урятувала життя постраждалій леді. Про все це писали, нас хвалили, та найбільше слів захоплення було адресовано Локвудові. який «у найкритичніший момент захистив панну Фіттес». Дехто з багатих промисловців, які тоді перебували на тій платформі, навіть натякали на можливу винагороду.  

— Після вчорашнього вечора нами неабияк цікавляться. — зауважила Голлі Манро. — Без упину телефонують, просять дати інтерв'ю, пропонують цікаві розслідування. І всі дякують тобі. Локвуде...  

— Дякують   нам усім, —    виправив її Джордж.