вітальня. їдальня та кухня. На другому поверсі — довгий вузький сходовий майданчик, обабіч його — дві спальні, а між ними — ванна кімната. Під сходами — ще одні сходи, кам'яні, що вели в підвал, облицьований бетоном. Було ще й горище — не застелене дошками й геть порожнє. Загалом будинок був досить-таки сучасний, із тонкими, наче з картону. стінами й подвійними шибками у вікнах. Усі меблі з нього вивезли, всі оздоби зі стін прибрали. Жодних таємних закапелків — і все гаразд із психологічної точки зору. Джордж переходив з кімнати до кімнати — і гучно, як рекламний агент, оголошував, яку саме рештку пана Данна було знайдено в цьому місці. Та, попри всі ці моторошні подробиці, в будинку все залишалось напрочуд тихо.
Незважаючи на репутацію будинку, почувались ми в ньому цілком упевнено: кімнат—лише дев'ять, нас — п’ятеро, зброї вистачає. До того ж ми постійно стикаємось одне з одним, переходячи з кімнати до кімнати. Ніхто не зникає з чужих очей довше, ніж на кілька секунд. До найближчого залізного кола — кілька кроків. Усе це додавало нам завзяття.
Проте день іще не скінчився.
Мене заттікавила кухня. З огляду на те, що тут відбулося, саме вона мала стати головним джерелом надприродної сили. Я довго стояла тут, уважно слухаючи й придивляючись до старомодної обстанови—дерев’яних кухонних столів, під якими стояли шафки гірчичного кольору. Біля широкого вікна на тоненьких ніжках притулилась металева мийка, вкрита темними плямами. Стіни було вкрито шпалерами з брунатно-помаранчевими квіточками, підлогу застелено так само брунатним лінолеумом. Було помітно, що цей лінолеум колись піднімали — це, напевно, тридцять років тому робила поліція, здійснюючи розшук. Комірчина для харчів у кутку стояла порожня, тільки на полицях видніли темні кола від банок і бляшанок.
З кухні вели троє дверей — до садка, передпокою та їдальні. їдальня була маленька, квадратна, сполучена лише з кухнею.
Я зосередилася. Скільки ж тут звуків! Ось Кіпс зашелестів своєю газетою. ГЬллі вирушила до підвалу. Локвуд вирушив сходами нагору... А гце до мене долинув ледь-ледь вловимий, надприродний, прихований потойбічний шум.
— Ти чув? — спитала я в Кіпса.
Він сидів усередині залізного кола, опершись об торбини з сіллю, і у відповідь лише хитнув головою.
Дарма я його запитала про це. Такі речі можуть почути тільки агенти з найкращим Слухом. Саме цим ми й вирізняємося серед інших. І покладаємося тільки на себе... Я заплющила очі й знову прислухалася до звуків, які линули
— Бачу, ти знову повернулася до них, — несподівано мовив Кіпс. — Не втрималася?
Розплющивши очі, я обернулася до нього:
— Нікуди я не «повернулася». Просто допомагаю Локвудові в цій справі.
— А яка тут різниця?
—Дістане за це більше грошей, — обізвався Джордж. який зненацька з’явився в дверях, що вели до передпокою. — Якщо ви скінчили оглядати кухню, ходімо до вітальні — там Локвуд збирає всіх.
— Гкразд, — відповіла я. Джордж зник, і за мить його голос лунав уже з передпокою, окликаючи ГЬллі. —Так, ятепер вільнонайманий агент, — провадила я. — Розумієш. Кіпсе, мені до вподоби бути вільною, працювати де хочу й з ким хочу. Жити з розв’язаними руками — так легше й простіше... — І я легко й просто всміхнулась до нього.
— Он як? — стенув плечима Кіпс. — А я думав, що ти викинула коника через оту ГЬллі Манро... Проте що мені до того? Краще перевір, чи надійне це коло. Може, додати ще один ланцюг?
— Ні, не треба. Вистачить. Я йду до вітальні,—і я рушила до дверей, перервавши свої пошуки на кухні. По-перше, було ще зарано, а по-друге, в мене ні сіло ні впало зіпсувався настрій.
Надворі, за вікном вітальні, майже смеркло. Живопліт біля дороги перетворився на суцільну чорну смугу, що оточувала нас. мов бар'єр. Так само потемніли й брунатні смуги на шпалерах. У мерехтливому світлі наших свічок вони здавались кліткою, в якій ми зненацька опинились. Локвуд із Джорд-жем були вже тут і тихенько про щось переговорювались. Побачивши нас із Кіпсом, вони кивнули.
— Чудово, — мовив Локвуд. — Час обмінятися думками... А де ГЬллі?
— Напевно, в підвалі, — відповіла я.
—Я кликав її досить гучно, — додав Джордж. — Піду погляну. — І він вийшов за двері.
—А ти що робиш. Кіпсе? — запитав Локвуд. —Тобі, мабуть, нелегко тут?
Квіл Кіпс стенув своїми кощавими плечима:
— Сиджу отут серед ланцюгів. Це не дуже приємна річ — перейти з оперативників у наглядачі, та я вже потрошку звикаю. Щось я не припав до вподоби Пенелопі Фіттес. Навіть після тієї справи в магазині Ейкмерів вона тільки й доручає мені, що всіляку бридню: то каналізацію в Розергайті, то ското-бійню в Деґенгемі... А тепер от до вас послала.
—Я думав, тебе підвищать після справи Ейкмерів, — зауважив Локвуд.
Двері відчинились—увійшли Джордж і ГЬллі.
— Пробачте, — сказала ГЬллі. — Ви кликали нас? Що сталось?