Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання

Десь у потаємних глибинах єства я завжди знав, що не вдамся до зброї. Атож, вона при мені, але час випередив мене й дістався сюди раніше - і час, і вік, і менші, ще страшніші смерті...

Бабах!

Шість пострілів у серце.

Та я не стріляв з пістолета. Тільки з уст моїх ледь чутно зривалися звуки пострілів. І за кожним таким звуком обличчя Рафа Андерхілла старішало на десять років. Отож коли я мав вистрілити востаннє, йому було вже сто десять.

- Бабах... - шепотів я. - Бабах... Бабах... Бабах... Бабах... Бабах...

І тіло його щоразу здригалось.

- Ти вже мертвий, Рафе. О боже, ти мертвий.

Я повернувся, спустився з веранди і вже вийшов на вулицю, коли він гукнув:

- Дуг, це ти?

Не озиваючись у відповідь я простував геть.

- Скажи мені! - гукав він кволим голосом. - Дуг! Дуг Сполдінг, це ти? Хто це? Хто?..

Я взяв у кущах свою валізку, пірнув у сповнену сюрчання цвіркнув темряву яру, перейшов місток і став підніматися сходами на той бік.

- Хто це? - востаннє долинуло до мене його жалісне волання.

І тільки відійшовши ще далі, я озирнувся.

В усіх вікнах Рафового будинку світилося. Мабуть, після того, як я його залишив, він обійшов усі кімнати й скрізь повмикав світло.

По той бік яру я зупинився на лужку перед будинком, де колись народився.

А тоді підняв з землі кілька дрібних камінців і зробив те, чого ніхто ніколи не робив, жодного разу за все моє життя.

Я кинув ті камінці у вікно, за яким щоранку лежав, коли мені було дванадцять років. І гукнув себе самого на ім’я. Гукнув із щирої дружби, запрошуючи зійти вниз, щоб погуляти в довгому літі, яке давно вже кануло в небуття.

Я постояв там рівно стільки часу, скільки було потрібно тому другому, юному мені, щоб спуститися вниз і пристати до мене.

А потім ми мерщій, випереджаючи світанок, вибігли з Грінтауна й помчали назад, хвалити бога, назад у Тепер і Сьогодні, щоб прожити там решту своїх днів.

КОРОТКО ПРО АВТОРА

Рей Дуглас Бредбері (нар. 1920 р.) - один з найбільш відомих сьогодні у світі американських письменників, автор близько 800 літературних творів мало не всіх відомих жанрів: оповідань, романів, віршів, есе, п’єс для театру і радіо, кіно- й телесценаріїв, лібретто опер і мюзиклів. У його творчості органічно поєднуються фантастика й реалізм, казка й достеменний факт, ностальгія за мину шми літами й допитливий погляд у майбутнє, - і це надає кожному творові письменника своєрідного, неповторного звучання. І, мабуть, недарма критики і на батьківщині Бредбері, й поза нею з рідкісною одностайністю вважають його унікальним явищем в американській літературі.

Ще в дванадцять років, живучи з батьками в тихому провінційному містечку Вокігані, штат Іллінойс, що згодом буде змальоване не в одному творі письменника як незабутній Грінтаун (Зелене місто), майбутній “фантаст № 1” починає писати оповідання про далеку, загадкову планету Марс. Не згасає це попервах дитяче захоплення й надалі, після того, як батько в пошуках заробітку переїздить із сім’єю до Каліфорнії, і там, на околиці величезного Лос-Анджелеса, зовсім недалеко від уславлених голлівудських “фабрик мрій”, юний Бредбері закінчує середню школу, але й тоді, не маючи змоги вчитися далі й мусячи заробляти на життя продажем газет, він ні на день не полишає своїх літературних спроб. І водночас систематично відвідує бібліотеку, де жадібно всотує знання і стає в такий спосіб енциклопедично освіченою людиною (сам письменник напівжартома називає себе “бібліотечним випускником”).

Наполеглива праця зрештою дає свої наслідки: на початку 40-х років поодинокі оповідання Бредбері починають з’являтися друком, спершу в невеликих місцевих журналах, а згодом у “престижних” виданнях, і в 1947 р. виходить перша збірка “Темний карнавал”, яка, проте, не приносить авторові ні успіху, ні статків. Справжній успіх приходить до Бредбері через три роки, коли з’являються “Марсіанські хроніки”, цей, за його висловом, “негаданий роман”, скомпонований з окремих оповідань про Марс і марсіан за порадою видавничого редактора, авторового однофамільця Уолтера Бредбері (це йому письменник згодом присвятив “Кульбабове вино”). Звісно, назвати “Марсіанські хроніки” романом чи повістю можна лише умовно - строго кажучи, це все-таки широкий цикл оповідань.

Ім’я Бредбері стає відомим, і ось уже одна за одною виходять його нові книжки оповідань: “Ілюстрована людина” (1951), “Золоті яблука сонця” (1953), “Жовтневий край” (1956), “Ліки від меланхолії” (1959), “Машини радості” (1964), “Про тіло електричне я співаю” (1969), “Далеко за північ” (1976). А між ними, ще в 50-х роках, з’являються і твори “великої прози”, що принесли авторові світове визнання: фантастична антиутопія “451° за Фаренгейтом” і автобіографічна повість “Кульбабове вино”.