Мартин Боруля

Право на дворянство!.. Грамота… герб!.. I це все спалить?.. (Читає крiзь сльози). Отношенiє Дворянского депутатського собранiя от 16 февраля 1858 года за № 1541 о признанiї рода Борулi в дворянствi. (Говоре.) Було ж, виходить, за що признать… Атестат прапрапрадiда. Пiдписав сам суперетендент Савостьян Подлевський… Бумага синя… як лубок… старинна бумага! (Чита). Отношенiє Казенной Палати о несостоянiї рода Борулi в подушнiм окладi… (Говоре). Скрiзь Боруля, а там десь Беруля!.. Ох!.. Копiя свидетельства дванадцяти дворян, що весь рiд Боруль завше вiв род жизнi, свойственний дворянам… Особливо я! Герб… герб!.. Червоне поле, а по червоному полю хрест голубий, знамена зверху i внизу двi пушки…

Омелько. Пiдпалив, горить!

Мартин. Не кричи! Чого кричиш? Видай тебе чорти пiдпалили у пеклi, — поспiшаєш! I своїми руками спалить дворянськi достоїнства?.. Не можу!..

Гервасiй(хоче взять). То давай, я спалю.

Мартин

(захища бумаги). Стривай, стривай! Дай я ще надивлюся на них!.. Хоч герб оставить на пам'ять онукам, i грамоту прапрапрадiда, i атестат…

Гервасiй. Щоб знов розсвербiлось дворянство? Та не будь дитиною, пали!

Мартин. А! Ну, пiдведiть мене!

Пiдводять.

(Вiн бере бумаги, робе два ступнi до грубки i стає).  Не можу! Руки тремтять… у серце шпигає…

Омелько. То вiддайте менi, пане, на цигарки!

Мартин. А щоб ти подавився! А щоб ти утопився!.. Дворянськi бумаги на цигарки?! Щастя твоє, що я слабий.

Омелько. Та що ж я таке сказав?

Мартин. Мовчи! Бо я тобi з носа печерицю зроблю!

Омелько.

Поки зберетесь, то воно й погасне. Пiду ще соломи внесу.

Мартин. Стьопа!.. А як же ти будеш служить без дворянських бумаг? Тобi й чина не дадуть?

Гервасiй. Та вiн i так не служить, його оставили за штатом, — земський суд скасували, тепер такi чиновники не нужнi.

Мартин. Як?!

Степан. Так, папiнька! Це правда, та я боявся вам сказать! Нас тридцять чоловiк оставили за штатом.

Мартин. За штатом?.. Не служиш?.. Не нужен?.. Земського суда нема?.. Ведiть мене!!

Ведуть.

За шта-том!.. (Кида бумаги в пiч). Горять червоно, як кров дворянська, горять!.. О-о-о! Нещасний хлоп Мартин Боруля!.. Тепер ти бидло! Бидло! А Степан — теля! (Ридає). Пустiть! Рятуйте бумаги!.. Я сам поїду у дворянське собранiє, у сенат поїду… (Пiдбiга до печi). Згорiли… Тисяча рублiв згорiла, половина хазяйства пропала, i все-таки — бидло!

(Тихо плаче).

Палажка. Годi, старий! Слава богу, що дворянство згорiло! Тепер будемо жить по-старосвiтськи…

Степан i Марися(цiлують його). Папiнька, заспокойтесь!

Мартин. Не кажiть на мене тепер папiнька, кажiть татко!

Гервасiй. Заспокойся, Мартине!.. А тепер я знов просю тебе: давай поженим наших дiтей, вони любляться, а ми на весiллi забудемо усе лихо! Та накажемо їм, щоб унукiв наших добре вчили, то й будуть дiти їх дворяне!

Мартин. Я з радiстю! Iдiть, дiти, сюди. Нехай вас бог благословить, та вчiть, вчiть дiтей своїх,

Марися i Микола обнiмають Гервасiя, Палажку, цiлуються з Степаном.

щоб мої онуки були дворянами.

Протасiй. 

А я вам на цей случай розкажу цiкаву рiч… Лiт тридцять тому назад…

Гервасiй. Нехай на весiллi кому-небудь розкажеш.

Протасiй. Га?

Гервасiй. Кажу, на весiллi кому-небудь розкажеш.

Протасiй. Тьфу! Де чорт упре цього Гервасiя, то прямо i рота не роззявляй…

Входе Омелько з соломою.

Мартин. Не треба, згорiло! Все згорiло, i мов стара моя душа на тiм огнi згорiла!.. Чую, як менi легко робиться, наче нова душа сюди ввiйшла, а стара, дворянська, попелом стала. Вiзьми, Омельку, попiл i розвiй по вiтру!..

Омелько. I що б то було на цигарки вiддать!

Завiса.

1886.

Новочеркаськ