Мертва зона

Не можна виключити того, що тут діють якісь суб’єктивні спонуки, та разом з тим тільки до них самих справа не зводиться. Кінга називають обранцем фортуни, проте справедливіше було б сказати, що він у певному розумінні жертва тієї видавничої індустрії, яка найсумнішим чином позначилася на долі багатьох обдарованих американських письменників. Його друкують мільйонними тиражами, і все, хоч би що він написав, дає величезні прибутки. Місяця за півтора перед виходом книжки у світ газети починають рясніти принадними рекламними оголошеннями й фотографіями автора, що сяє усмішкою тріумфатора. Дещо друкується під псевдонімами: рецензенти, чудово знаючи, хто справжній автор, містифікують публіку награним сумнівом щодо того, чи це таки Кінг, і книжка розходиться ще краще. А останнім часом з’явився й якийсь помічник, що збирає для Кінга матеріал і, можливо, пише окремі розділи, — ось вам цікава гра: спробуйте вгадати, де Кінг, а де його імітатор.

Одне слово, на повну потужність працює відрегульований механізм, для якого романи Кінга — лише необхідне пальне. Тим-то письменник і зобов’язаний неодмінно приготувати бестселер до початку книжкового сезону, що припадає на осінь. Та й подбати про те, щоб визнана за ним слава оповідача, який уміє підтримувати читацький інтерес від першої сторінки до заключного абзацу, ні в якому разі не похитнулася. А до того ще не припускатися повторів, щоразу вигадуючи все нові й нові сюжетні повороти, все незвичайніші ситуації. Шукати все неймовірніші, та водночас бодай почасти впізнавані колізії, коли герой безпосередньо стикається з явищами таємничими й грізними, такими, що не дістали наукового пояснення, але хвилюють буквально всіх.

І Кінг активно й надзвичайно професійно розробляє ту тематику, яка мовби негласно закріплена за ним у свідомості масового читача, і не хоче помічати, які втрати такого роду професіоналізм тягне за собою для його обдарування. А обдарування він має безперечне, і якщо воно не принесе справжніх плодів, — а схоже на те, що так і станеться, — вина за це ляже передусім на самого Кінга. Однак не забуваймо й про те, що за американських умов письменникові майже неможливо висунутись, якщо він більшою чи меншою мірою не підлаштується до заведених на книжковому ринку правил гри.

Згадаймо, що висунення Кінга було рекордно стрімким. Сперечаються про те, які причини покликали до життя весь цей феномен, і звичайно пов’язують їх з новизною знайденого Кінгом жанру. Але як визначити цей жанр? Наукова фантастика? Кримінальний роман? Так звана «література жахів»? Чи філософська алегорія, а може, й белетризована есеїстика, дотична до деяких гостродискусійних питань сучасної науки? Чи, зрештою, картина повсякденної американської дійсності останніх літ, тільки створена не в формах «самого життя», а в формі гротеску, іносказання, притчі?

У книжках Кінга знайдуться свої докази на користь кожного з цих визначень. І кожен з них, як видно, буде недостатнім, бо, як правило, в Кінга змішано елементи найрізноманітніших жанрових структур. Саме сміливе поєднання цих, на перший погляд, несполучних елементів великою мірою пояснює і непідробну своєрідність Кінгової прози, і неоднозначність її читацького сприйняття. Та ж таки «Мертва зона» (1979) може бути прочитана і як захоплюючий детектив, і як оповідь про таємниці парапсихології, і як історія про стоїчну мужність людини, що зуміла повернутися до повноцінного життя, хоч її становище й здавалося безнадійним, і навіть як своєрідна хроніка політичного життя США 70-х років. Такий синтез дуже характерний для Кінга. В його найкращих творах досягнуто такого високого ступеня концентрації змісту, що будь-яке однозначне визначення їхньої творчої природи становить неабиякі труднощі.

Безсумнівно одне: Кінгові тісно в рамках роману, що достовірно і впізнавано зображує плин буднів, і в нього обов’язково присутній момент художнього припущення, умовності. Напочатку вважали, що це та сама умовність, яку ми бачимо, скажімо, в Рея Бредбері чи Айзека Азімова. Та неправомірність такого ототожнення стала зрозуміла досить скоро. Не кажучи вже про те, що в творах Кінга дія відбувається не на інших планетах, а в гущавині повсякдення, самі змальовувані ним ситуації різняться від тих, які виникають, приміром, у «Марсіанських хроніках» Бредбері чи в «Кінці вічності» Азімова. Точніше сказати, вони інакше сконструйовані — так, щоб, незважаючи на умовність, нас не полишало відчуття реальності чи, в крайньому разі, безпосередньої, практичної здійсненності всього, що в них відбувається.