Око ґолема

Чарівник потер собі щоку й ворухнув щелепою.

— Ось дівчина, — сказав він. — Схопи її й не відпускай. Можеш дерти її за волосся, скільки заманеться.

Тварюка у відповідь хрипко запищала, залопотіла крильцями й вилетіла зі свого туманного гнізда. Батько Кіті застогнав і відпустив доньчине плече. Мати кинулася до буфету й сховала обличчя.

— Це все, на що ти здатен? — запитала Кіті. — Один жалюгідний мулер? Що ж, прошу!

Вона простягла руку, й тільки-но вражена тварюка вчепилась у неї, як дівчина сама схопила її за шию, розкрутила над головою й жбурнула чарівникові в лице. Мулер вибухнув з непристойним звуком. Костюм і пальто чарівника, а також меблі в кімнаті забризкало дрібними смердючими фіолетовими краплинками. Чарівник приголомшено зойкнув, однією рукою потягся за носовичком, а другою зробив якийсь таємничий знак. Біля його плеча відразу з’явилося червонопике бісеня, що тут-таки стрибнуло на буфет і роззявило пащу. З пащі вилетіла жовтогаряча блискавка, вдарила Кіті в груди й припечатала її до дверей. Мати заверещала, батько скрикнув. Бісеня переможно підскочило...

... і завмерло на середині стрибка. Кіті випросталась, обтрусила задимлену куртку і з похмурою посмішкою поглянула на чарівника. Далі швидким порухом дістала з кишені срібний диск і націлилась. Чарівник, що люто кинувся був до неї, хутко позадкував.

— Носіть собі хоч які тісні штани, пане Мендрейку, — сказала вона, — але факт є факт: ви просто зарозумілий невмійко. Якщо ви займете мене, я вас уб’ю. На все добре. До речі, любі мамо й тату, — вона по черзі спокійно поглянула на батьків, — не тривожтеся. Відтепер я не псуватиму вам репутації. Більше ви мене не побачите.

Сказавши це, Кіті обернулась, вийшла й зачинила за собою двері: батьки, чарівник і бісеня мовчки дивились їй навздогін. Кіті неквапом пройшла через передпокій і рушила назустріч теплому вечору. Надворі вона повернула навмання і подалася геть, ні разу не озирнувшись. Лише тоді, коли вона завернула за ріг і кинулась навтікача, з її очей ринули сльози.

36

Натаніелева лють через невдалий арешт не знала меж. До Вайтголлу він повертався похмурий, увесь час підганяючи водія й стукаючи кулаком по шкіряному сидінню щоразу, як автомобіль трохи сповільнював швидкість. Біля Міністерства внутрішніх справ він відпустив машину і, незважаючи на пізню пору, вирушив через двір до свого кабінету. Там він увімкнув світло, вмостився в кріслі й заходився міркувати.

Прорахунок був кричущий. Те, що успіх вислизнув просто з Натаніелевих рук, робило цей прорахунок ще нестерпнішим. Хлопчині сяйнула чудова думка: пошукати ім’я Кетлін Джонс у судових архівах. Менш ніж за годину він знайшов її справу із зазначеною домашньою адресою. Ще однією вдалою думкою був візит до її батьків. Батьки виявилися безхребетними йолопами, тож його первісний намір—умовити їх затримати доньку вдома, якщо вона прийде, і тим часом таємно повідомити його, — здійснився б якнайкращим чином, якби донька сама не прийшла додому завчасно.

Та навіть і тоді все вийшло б чудово, якби дівчисько не мало якогось особливого захисту від дрібних демонів. Це турбувало... Відразу виникало порівняння з отим найманим убивцею. Питання в тому, що це таке: природні здібності чи наслідок якогось закляття... Його власні сенсори нічого такого не виявили.

Якби з ним був Бартімеус, це допомогло б пролити світло на джерело здібностей цього дівчиська і, можливо, завадило б йому втекти... Шкода, що джин тоді виконував інше завдання.

Натаніель поглянув на рукав пальта, безнадійно зіпсований рештками мулера. Він вилаявся крізь зуби. «Зарозумілий не-вмійко...» Важко було не захопитися силою духу цього дівчати. І все ж таки Кіті Джонс дорого заплатить йому за цю образу.

Крім гніву, Натаніелеві дошкуляла ще й тривога. Він цілком міг звернутися до поліції чи попросити Вайтголл надати кулю-шпигуна для спостереження за домом її батьків. Та він цього не зробив. Він хотів добитись успіху самотужки. Якби він повернув посох, це надзвичайно поліпшило б його становище — сам прем’єр-міністр вихваляв би його до небес. Можливо, він дістав би вищу посаду, йому самому дозволили б вивчати силу посоха... А Дюваль і Вайтвел пошилися б у дурні!

Однак дівча втекло. Якщо про це стане відомо, він муситиме відповідати. Через загибель Теллоу всі його колеги не тямлять себе й казяться більше, ніж зазвичай... Ні, зараз не час помилятися. Треба мерщій відшукати це дівчисько.

Дзижчання у вусі попередило його про наближення магії. Натаніель насторожився. За мить перед ним у синій хмарі з’явився Бартімеус у подобі химери. Хлопчина протер очі й труснув головою.

— Ну? Маєш якісь новини?

— Радий тебе бачити так само! — химера нахилилася, зліпила з хмари щось на зразок подушки і вмостилась на ній. — Маю! Veni, vidi, vici — й таке інше. Африта більше немає. Ой, як я втомився... Хоч ти, здається, втомився ще дужче. Тільки поглянь на себе!

— Ти знищив демона? — Натаніель повеселішав. Новина була добра: для Деверо це вкрай важливо.