Око ґолема

Натаніель глибоко вдихнув і поволі видихнув через ніс. Зберігати спокій і без того було важко, а цей джин ще й балакає без упину.. Ставка була надто висока, тож про наслідки невдачі не хотілося навіть думати.

Вранці його таємно відвідав пан Мейкпіс — і приніс новини. Його знайомий із злочинного світу вважав, що зуміє вийти на зв'язок з утікачкою Кіті Джонс: виманити її з укриття вдасться за допомогою хорошої принади. Кмітливий і винахідливий Натаніель тут-таки згадав про друга її дитинства — Якуба Гірнека, який фігурував у судовій справі і якому Кіті була щиро віддана. Судячи з того, що чарівник знав про неї, — тут Натаніель обережно помацав синець на щоці, — дівчина не побоїться прийти до Гірнека на допомогу, якщо той опиниться в небезпеці.

Решта все було просто. Натаніель швиденько влаштував викрадення Гірнека, а Мейкпіс повідомив про це свого знайомого. Тепер залишалося тільки чекати.

— Агов!

Натаніель підняв голову: джин манив його до себе, по-змовницьки моргаючи й киваючи.

— Чого тобі?

— Ходи-но сюди на хвилинку. Я дещо скажу тобі на вушко.

Він виразно кивнув у бік Гірнека, що досі гойдався на стільці в кутку.

Натаніель, зітхнувши, підійшов до джина:

— Ну, що?

Джин нахилився до нього з комода.

— Я оце думаю... — зашепотів він. — Що буде, коли про це дізнається твоя дорогенька панна Вайтвел? Вона ж не знає, що ти спіймав цього хлопчину, еге ж? Щось я не розумію, яку гру ти задумав. Зазвичай ти такий слухняний, завжди на задніх лапках ходиш...

Натяк влучив у ціль. Натаніель вишкірився:

— Це все в минулому. Вона нічого не знатиме, аж поки я спіймаю дівчисько й заволодію посохом. А тоді їй доведеться плескати в долоні разом з усіма. Я буду надто близький до Деверо, тож їм залишиться тільки висловлювати захоплення.

Хлопчисько сів на комоді, підібгавши ноги, мов єгипетський писар:

— Ти ж не сам це задумав. Хтось допоміг тобі все це влаштувати. Той, хто знав, як відшукати дівчину й сказати їй, де ми. А ти не знаєш, де вона, бо інакше давно спіймав би її.

— Я маю зв’язки.

— Еге ж. Зв’язки, яким багато що відомо про Спротив. Будь обачніший. Нате. Ще невідомо, хто на кого працює. Отой кудлатий начальник поліції віддав би свою правицю, аби довести, що ти в спілці з цими зрадниками. Якщо він довідається, що ти маєш із ними справи...

— Ніяких справ я з ними не маю!

— Диви, як ти зарепетував! Невже це правда?

— Неправда! Я просто так кажу. Я ж хочу заарештувати її—хіба ні? Тільки хочу зробити це по-своєму!

— Чудово. То з ким же в тебе зв’язки? Звідки він — чи вона — стільки знає про цю дівчину? Ось про що тобі варто довідатися!

— Це не має значення. І я більше не хочу про це розмовляти.

Натаніель обернувся до джина спиною. Джин, безперечно, мав рацію: Мейкпіс надто легко знайшов лазівку до злочинного світу. Щоправда, театральний люд — народ підозріливий: напевно Мейкпіс знайомий з усілякими простолюдинами — акторами, танцюристами, письменниками, — які перебувають на самісінькому порозі лондонських нетрів. Цей несподіваний спільник тривожив Натаніеля, та водночас хлопець аж ніяк не гребував скористатись плодами цього співробітництва, за умови, що воно завершиться вдало. Проте якщо Дюваль чи Вайтвел виявлять, що він орудує в них за спиною, його становище стане вельми ризикованим. То була головна небезпека, якій Натаніель піддавав себе. Цього ранку вони обоє вимагали звіту про його дії, і обом він збрехав. Від цього хлопцеві досі бігав мороз поза шкірою.

Якуб Гірнек жалібно підняв руку:

— Пробачте, сер...

— Що?

— Пане Мендрейку, я трохи змерз...

— То встаньте й погуляйте кімнатою. Тільки щоб я не бачив цих дурних шкарпеток!

Гірнек, щільно закутавшись у шинель, взявся походжати кімнатою; його смугасті, наче льодяники, шкарпетки зухвало визирали з-під піжамних штанів.

— Просто не віриться, що хто-небудь ризикуватиме життям заради такого типа, — зауважив джин. — Навіть на місці рідної матусі я відвернувся б від цього Гірнека!

— Ти не бачив цієї Кіті, — заперечив Натаніель. — Вона прийде по нього.

— Не прийде, — Гірнек тепер стояв біля вікна й почув останні слова. — Колись ми приятелювали, але тепер між нами нічого немає. Я її вже кілька років не бачив.

— І все-таки вона прийде, — наполягав Натаніель.

— Відтоді, як... як моє обличчя було спотворено, — провадив юнак. Голос його тремтів з жалю до себе.

— Слухай-но, ти вже набрид мені! — вибухнув гнівом Натаніель. — Все в тебе гаразд з обличчям! Говорити можеш? Бачити й чути можеш? От і гаразд. Годі нарікати! Мені й гірші лиця траплялися!

— От і я йому те саме казав! — джин недбало підвівся й тихо зіскочив з комода. — Знайшов чого бідкатися! Поглянь на своє обличчя — ти теж назавжди зостанешся таким, однак не боїшся показуватись цілому світу! Що вас обох по-справжньому псує, то це зачіска. Навіть борсучі хвости — й ті бувають охайніші! Ану, дайте мені ножиці й п’ять хвилин часу..

Натаніель вирячив очі. Він спробував навести в кімнаті хоч якийсь лад. Ухопивши Гірнека за комір, він обернув його геть від вікна.