Читаем Переслідуваний полностью

Кришка відскочила, впускаючи тьмяне світло. Річардс звівся на руку, переставив ногу через край багажника й завмер. Страшний біль шматував затерпле тіло. Бредлі витяг Річардса за руку. Ноги в нього підтиналися. Бредлі схопив його за поперек і підвів до пошарпаного зеленого "вінта", що стояв праворуч. Відчинивши дверцята, ввіпхнув Річардса в кабіну, тоді й сам опустився на сидіння поряд.

— Господи,— промовив він стиха. — Доїхали. Таки доїхали.

— Авжеж,— сказав Річардс. — Тепер тобі можна й додому. З мене дві сотні за послугу.

Вони сиділи й мовчки курили; сигарети в напівтемряві жевріли, ніби очі.


58 проти 100...


— Ми мало не влипли біля першого поста,— сказав Бредлі, поки Річардс розтирав руку, намагаючись повернути їй чутливість. — Той полісмен уже хотів був відчинити багажника. — Він випустив великий клубок диму.

Річардс не відгукнувся.

— Як ти себе почуваєш? — спитав Бредлі.

— Краще. Вийми в мене гаманець. Рука ще погано слухається.

Бредлі відмахнувсь.

— Потім. Зараз я розповім тобі, як ми з Річем усе влаштували.

Річардс прикурив од недопалка ще одну сигарету. Руку поволі відпускало.

— Для тебе замовлено кімнату в готелі на Вінтроп-стріт. Готель називається "Вінтроп гаус". Звучить розкішно, проте ніяких розкошів там немає. Тебе звуть Огден Грасснер. Запам'ятав?

— Атож. З таким ім'ям мене відразу впізнають.

Бредлі сягнув рукою назад, узяв із заднього сидіння коробку й кинув Річардсові на коліна. Коробка була довгаста, брунатна, перев'язана шворкою; в таких коробках звичайно видавали напрокат мантії студентам-випускникам. Річардс запитально глянув на Бредлі.

— Розкривай.

На чорній одежині лежали масивні окуляри з темними скельцями. Річардс відклав їх на щиток і розгорнув одежину. Це була священицька ряса. Під нею, на дні коробки, лежали чотки, Біблія та пурпуровий орар.

— Священик? — спитав Річардс.

— Атож. Перевдягайся, я допоможу. Он там, на задньому сидінні, ще є ціпок. Прикидатимешся не те щоб сліпим, а так, підсліпуватим. Натикайся на все, що по дорозі траплятиметься. Ти приїхав до Манчестера на скликану Радою церков конференцію з питань зловживання наркотиками. Затямив?

— Аякже,— відповів Річардс. Одначе, розстібаючи сорочку, завагався. — А штани під цей балахон надягають?

Бредлі розреготався.


57 проти 100...


Везучи Річардса через місто, Бредлі пояснював:

— У багажнику лежить валіза, а в ній — коробка з поштовими етикетками. На етикетках написано: "Через п'ять днів повернути компанії "Брікгіл", Манчестер, штат Нью-Гемпшір". їх надрукував Річ іще з одним хлопцем. У нас на Бойлстон-стріт, де ми збираємось, є друкарський верстат. Щодня надсилатимеш мені дві свої плівки в коробочках із цими наклейками, а я з Бостона пересилатиму їх до Будинку розважальних телепрограм. Користуйся екстреною поштою. Вони нічого не зможуть уторопати.

Машина притулилася до краю тротуару навпроти готелю.

— Я віджену машину назад у гараж. Якщо виїжджатимеш з Манчестера, обов'язково зміни цей маскарад. Доведеться тобі стати хамелеоном, брате.

— Скільки, на твою думку, я буду тут у безпеці ? — спитав Річардс, а сам подумав: "Моє життя в його руках". Здавалося, він уже не міг вирішувати сам за себе. Річардс відчував, як виснажився мозок, так само, як відчував запах власного тіла.

— Кімнату зарезервовано на тиждень. Може, тебе це влаштує. А як ні — зорієнтуєшся на місці. У твоїй валізі є адреса одного хлопця з Портленда, штат Мен. Тебе переховають на день чи два. Не задарма, звичайно. Але люди надійні. Ну, мені пора. Заплачено за п'ять хвилин. Довше тут стояти не можна.

— Скільки з мене за все? — спитав Річардс.

— Шість сотень.

— Ти здурів? Ці гроші навіть видатків не покриють.

— Покриють. Ще й для сім'ї кілька доларів залишиться.

— Візьми тисячу.

— Тобі самому гроші знадобляться. Я знаю, що кажу.

Річардс безпорадно глянув на нього.

— Господи, Бредлі...

— Надішлеш нам ще, як заробиш. Надішлеш мільйон. Влаштуєш на нашій вулиці свято.

— І ти в це віриш?

Бредлі лише всміхнувся лагідною, сумною усмішкою.

— Тоді навіщо ти так багато робиш для мене? — спитав Річардс навпростець. — Я ще розумію, коли ти мене переконував. Я сам би так учинив. Але ж і твої дружки, мабуть, без грошей лишились.

— Вони знають, що до чого.

— Це ти про що?

— А про те, що нам втрачати нічого. Якщо ми ніколи не зважимось на ризик, то нам усім кінець. Марно чекати, що повітря стане чистішим. Це однаково, що провести трубу від плити до себе в кімнату, ввімкнути телевізор і чекати, що буде далі.

— Пропадеш ти,— сказав Річардс. — На тебе донесуть, і все скінчиться десь у підвалі; там тобі й бебехи відіб'ють. Або Стейсі. Або матері.

Очі у Бредлі тьмяно зблиснули.

— Страшний день наближається. Страшний день для всіх виродків, у яких черева напхані ростбіфом. Я бачу кров на місяці. Зброю та смолоскипи. Віщуна, який ходить і пророкує.

— Люди бачать усе це вже дві тисячі років.

Загудів автомат — п'ять хвилин минули. Річардсова рука почала намацувати ручку дверцят.

— Спасибі,— сказав він. — Я навіть не знаю, як тобі ще дякувати.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Зараза
Зараза

Меня зовут Андрей Гагарин — позывной «Космос».Моя младшая сестра — журналистка, она верит в правду, сует нос в чужие дела и не знает, когда вовремя остановиться. Она пропала без вести во время командировки в Сьерра-Леоне, где в очередной раз вспыхнула какая-то эпидемия.Под видом помощника популярного блогера я пробрался на последний гуманитарный рейс МЧС, чтобы пройти путем сестры, найти ее и вернуть домой.Мне не привыкать участвовать в боевых спасательных операциях, а ковид или какая другая зараза меня не остановит, но я даже предположить не мог, что попаду в эпицентр самого настоящего зомбиапокалипсиса. А против меня будут не только зомби, но и обезумевшие мародеры, туземные колдуны и мощь огромной корпорации, скрывающей свои тайны.

Алексей Филиппов , Евгений Александрович Гарцевич , Наталья Александровна Пашова , Сергей Тютюнник , Софья Владимировна Рыбкина

Фантастика / Современная русская и зарубежная проза / Постапокалипсис / Социально-психологическая фантастика / Современная проза
Библиотекарь
Библиотекарь

«Библиотекарь» — четвертая и самая большая по объему книга блестящего дебютанта 1990-х. Это, по сути, первый большой постсоветский роман, реакция поколения 30-летних на тот мир, в котором они оказались. За фантастическим сюжетом скрывается притча, южнорусская сказка о потерянном времени, ложной ностальгии и варварском настоящем. Главный герой, вечный лузер-студент, «лишний» человек, не вписавшийся в капитализм, оказывается втянут в гущу кровавой войны, которую ведут между собой так называемые «библиотеки» за наследие советского писателя Д. А. Громова.Громов — обыкновенный писатель второго или третьего ряда, чьи романы о трудовых буднях колхозников и подвиге нарвской заставы, казалось, давно канули в Лету, вместе со страной их породившей. Но, как выяснилось, не навсегда. Для тех, кто смог соблюсти при чтении правила Тщания и Непрерывности, открылось, что это не просто макулатура, но книги Памяти, Власти, Терпения, Ярости, Силы и — самая редкая — Смысла… Вокруг книг разворачивается целая реальность, иногда напоминающая остросюжетный триллер, иногда боевик, иногда конспирологический роман, но главное — в размытых контурах этой умело придуманной реальности, как в зеркале, узнают себя и свою историю многие читатели, чье детство началось раньше перестройки. Для других — этот мир, наполовину собранный из реальных фактов недалекого, но безвозвратно ушедшего времени, наполовину придуманный, покажется не менее фантастическим, чем умирающая профессия библиотекаря. Еще в рукописи роман вошел в лонг-листы премий «Национальный бестселлер» и «Большая книга».

Антон Борисович Никитин , Гектор Шульц , Лена Литтл , Михаил Елизаров , Яна Мазай-Красовская

Фантастика / Приключения / Социально-психологическая фантастика / Современная проза / Попаданцы