Читаем Переслідуваний полностью

Дверцята відчинилися, хтось почав длубатись на задньому сидінні. Певно, полісмен. "А може, цим займається державна служба безпеки",— мало не втративши тяму, подумав Річардс. Мав таке враження, ніби той "хтось" от-от залізе до нього в багажник.

Хряснули дверцята. Почулися кроки — хтось обходив машину ззаду. Річардс облизав губи й ще міцніше стис револьвера. Перед очима зринули мертві полісмени: вони белькотали щось нерозбірливе, у них були ангельські обличчя й покорчені тіла. Цікаво, чи випустить полісмен чергу з автомата, коли відчинить багажника й побачить його, скрученого, мов саламандра? Чи кинеться Бредлі втікати? Річардс відчував — ось-ось набурить у штани. Такого з ним не траплялося від часів дитинства, коли брат, бувало, так його лоскотав, що сечовий міхур не витримував. Усі м'язи там, унизу, розслабились. Він уліпись полісменові кулю просто в перенісся, шматочки мозку та скалки розтрощеного черепа злетять аж до неба. Зробить ще кількох дітей сиротами. Атож. Гаразд. Господь про мене дбає, мочитись у штани не дозволяє. О Боже, що він там робить, зриває сидіння? Шійло, я так тебе кохаю... Скільки часу ти протягнеш на ті шість тисяч? Мабуть, з рік, якщо тебе не вб'ють за ці гроші. А потім — знову на вулицю, туди-сюди, вийдеш на ріг, похитуючи стегнами й розмахуючи порожньою сумочкою. "Гей, містере, я не повія, але мені треба трохи заробити. Ходімо, я навчу вас дечого...".

По багажнику ляснула рука — певно, випадково. Річардс аж закусив губу, тамуючи крик. У багажнику збурилася пилюка, залоскотала в горлі та носі. Урок біології, вони сидять іззаду, він видряпує на старій парті свої та Шійлині ініціали. "Чхання є функція м'язів, що скорочуються мимовільно". Як чхну, то дай Боже, щоб голова на карку втрималась, але стрілятиму впритул, отже вліплю йому кулю в самісіньку пику...

— Що в багажнику, містере?

Бредлі відповів недбалим, трохи знудженим голосом:

— Та запасний циліндр, не зовсім справний. Ключ на кільці, хвилинку, зараз дам.

— Я б сам сказав, якби було треба.

Відчинилися другі задні дверцята; зачинились.

— Проїжджайте.

— Пильнуйте. Сподіваюсь, ви його впіймаєте.

— Проїжджайте, містере. Не затримуйте рух.

Застукотіли спрацьовані циліндри. Машина піднялася вище й почала набирати швидкості. Невдовзі уповільнила хід, але полісмен, мабуть, показав, що можна їхати далі. Річардса труснуло — машина знову піднялася на повітряній подушці, просунулася трохи за інерцією, потім увімкнулася швидкість. Річардс тихенько стогнав за кожним віддихом. Йому вже не хотілося чхати.


59 проти 100...


Поїздка, здається, затяглась, їх зупиняли ще двічі. Одного разу ніби просто перевіряли права, другого полісмен мляво базікав із Бредлі про клятих комуністів, що гасають на мотоциклах і допомагають цьому Річардсові, а може, й тому другому, Лафлінові. Лафлін ще нікого не вбив, але пішла чутка, нібито він зґвалтував жінку в Топіці.

Потім не було нічого, крім монотонного завивання вітру та болю в закляклих од холоду й нерухомості м'язах. Річардс не спав, а перебував у стані напівтями — мозок не витримав напруження. Хвалити Бога, що в автомобілях на повітряній подушці не буває чадного газу.

Після останньої перевірки минула ціла вічність. Нарешті Бредлі зменшив швидкість і по спіралі став підніматися нагору. Річардс із зусиллям кліпнув очима й відчув, що зараз, мабуть, блюватиме. Вперше в житті його захитало в машині.

Коли почалися запаморочливі повороти та спуски, Річардс здогадався, що виїхали на розв'язку. Минуло ще хвилин п'ять, і довкола знову загомоніло місто. Річардс кілька разів силкувався змінити положення тіла, але це було просто неможливо. Врешті він закляк, покірливо чекаючи кінця подорожі. Права рука, на якій він лежав, затерпла ще годину тому. Тепер вона була мов шматок дерева. Річардс торкнувся її кінчиком носа, проте відчув дотик лише носом.

Звернули праворуч, трохи проїхали, потім повернули ще раз. Раптом машина пірнула й ковзнула круто вниз — у Річардса щось наче обірвалося всередині. Циліндри застукали гучніше й лункіше — машина заїхала в приміщення. У гараж.

Річардс полегшено відітхнув.

— Квиток є? — спитав чийсь голос.

— Ось, прошу.

— П'ята секція.

— Дякую.

Звернули праворуч. Машина виїхала нагору, постояла, ще раз повернула праворуч, потім ліворуч. Бредлі вимкнув швидкість, мотор заглух і машина з легким стуком осіла на підлогу. Кінець подорожі.

Якусь хвилину було тихо, тоді відчинилися й м'яко хряпнули дверцята. Бредлі наблизився до багажника, світляна смужечка зникла з-перед очей Річардса.

— Ти тут, Бенні?

— Ні,— буркнув Річардс. — Залишився на поліційному посту. Відчини цю душогубку.

— Хвилинку. Тут зараз нікого нема. Твоя машина стоїть поруч. Ти зможеш вилізти швидко?

— Не знаю.

— Постарайся. Я відчиняю.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Зараза
Зараза

Меня зовут Андрей Гагарин — позывной «Космос».Моя младшая сестра — журналистка, она верит в правду, сует нос в чужие дела и не знает, когда вовремя остановиться. Она пропала без вести во время командировки в Сьерра-Леоне, где в очередной раз вспыхнула какая-то эпидемия.Под видом помощника популярного блогера я пробрался на последний гуманитарный рейс МЧС, чтобы пройти путем сестры, найти ее и вернуть домой.Мне не привыкать участвовать в боевых спасательных операциях, а ковид или какая другая зараза меня не остановит, но я даже предположить не мог, что попаду в эпицентр самого настоящего зомбиапокалипсиса. А против меня будут не только зомби, но и обезумевшие мародеры, туземные колдуны и мощь огромной корпорации, скрывающей свои тайны.

Алексей Филиппов , Евгений Александрович Гарцевич , Наталья Александровна Пашова , Сергей Тютюнник , Софья Владимировна Рыбкина

Фантастика / Современная русская и зарубежная проза / Постапокалипсис / Социально-психологическая фантастика / Современная проза
Библиотекарь
Библиотекарь

«Библиотекарь» — четвертая и самая большая по объему книга блестящего дебютанта 1990-х. Это, по сути, первый большой постсоветский роман, реакция поколения 30-летних на тот мир, в котором они оказались. За фантастическим сюжетом скрывается притча, южнорусская сказка о потерянном времени, ложной ностальгии и варварском настоящем. Главный герой, вечный лузер-студент, «лишний» человек, не вписавшийся в капитализм, оказывается втянут в гущу кровавой войны, которую ведут между собой так называемые «библиотеки» за наследие советского писателя Д. А. Громова.Громов — обыкновенный писатель второго или третьего ряда, чьи романы о трудовых буднях колхозников и подвиге нарвской заставы, казалось, давно канули в Лету, вместе со страной их породившей. Но, как выяснилось, не навсегда. Для тех, кто смог соблюсти при чтении правила Тщания и Непрерывности, открылось, что это не просто макулатура, но книги Памяти, Власти, Терпения, Ярости, Силы и — самая редкая — Смысла… Вокруг книг разворачивается целая реальность, иногда напоминающая остросюжетный триллер, иногда боевик, иногда конспирологический роман, но главное — в размытых контурах этой умело придуманной реальности, как в зеркале, узнают себя и свою историю многие читатели, чье детство началось раньше перестройки. Для других — этот мир, наполовину собранный из реальных фактов недалекого, но безвозвратно ушедшего времени, наполовину придуманный, покажется не менее фантастическим, чем умирающая профессия библиотекаря. Еще в рукописи роман вошел в лонг-листы премий «Национальный бестселлер» и «Большая книга».

Антон Борисович Никитин , Гектор Шульц , Лена Литтл , Михаил Елизаров , Яна Мазай-Красовская

Фантастика / Приключения / Социально-психологическая фантастика / Современная проза / Попаданцы