Подорож на Пуп Землі (Т. 1)

Розпачливі слова слабко відлунювали від шкарубких скель, моторошним потойбічним шепотом повертаючись до двох невдах, загублених посеред одного з найсухіших місць на планеті. А потім пустелю скував важкий пласт утробної тиші. На заході за дюнами зникали останні відблиски денного світла. Зі сходу від скель повільно повзла непроглядима темрява. Повітря скидалося на розігрітий сонцем пластилін. Неймовірно яскраві цятки зірок безгучно вмикалися на небесах, які давно забули, що таке хмари. І все це - в суцільній, в’язкій, непроникній безмовності. Здавалося, можна почути як скрипить пісок, що осідає з повітря на дюни.

Двоє чоловіків безпорадно застигли, наче манекени. Молекули темряви налипали на контури їхніх тіл, допоки вони не злились воєдино з вапняковими велетнями на сході.

На пустелю опустилася ніч…

Ну що? Зараз, гадаю, саме час знайомитись.

Отож, той, хто щойно легковажно похоронив новенький «Chevrolet» посеред безжалісних дюн, а тепер вкляк, неначе статуя, безсило спираючись на безпомічний джип, - це Ян. Ян Фідлер. Швед зі Стокгольма. Хоча, мабуть, більше чех, аніж швед, бо попри те, що все своє свідоме життя Ян прожив у Швеції і має шведський паспорт, за національністю він чех і народився у Чехії, ввібравши у себе з молоком матері всі характерні риси й особливості істинно слов’янської душі.

А той другий, що лишився ближче до виходу зі скель, а зараз стоїть, вперши руки в боки і тихо лається відразу чотирма мовами, - це я…

Усім привіт! Давно не бачились, панове.

МІЖ ДВОХ СВІТІВ: ПЕРЕДІСТОРІЯ

Человек, по-настоящему полюбивший хоть раз в жизни, не сможет жить без любви. Человек, однажды задышавший полной грудью, не сможет дышать вполсилы. Человек, испытавший силу жизни на краю пропасти, должен постоянно ходить по этому краю, утверждаясь в собственных силах и увлекая своим примером других.

Чингиз Абдуллаев,

«Голубые ангелы»

Remember every new beginning is some beginning’s end. [5]

Bon Jovi,

пісня

«Welcome To Wherever You Are»

Я цілковито переконаний: у житті не буває випадковостей. Навіть якщо котрась подія і видається на перший погляд неочікуваним збігом обставин, при більш уважному розгляді виявляється, що їй передував ряд чітких та логічно пов’язаних явищ, котрі всі вкупі призвели до того, що саме ця конкретна подія відбулася у конкретний час і у конкретному місці. Іншими словами, усякий епізод чи трапунок у будь-якій точці Земної кулі має об’єктивні передумови і одну або ж декілька причин, що безпосередньо чи побіжно посприяли його реалізації.

Основною причиною, таким собі поштовхом до зародження навіженої авантюри, яка врешті-решт привела мене на протилежний бік Земної кулі - аж на острів Пасхи, можна вважати одруження Еда. Точніше, навіть не саме одруження, а той факт, що Ед сповістив мене про цю прикру халепу, яка так підступно спіткала його на двадцять четвертому році життя, всього за якихось п’ять місяців до шлюбної церемонії, фактично не лишивши мені часу морально підготуватися до неї!

Перших два місяці я все ще сподівався, що мого друзяку попустить і він передумає. Втім, Ед, як виявилось, налаштований був серйозно, оскільки не просто запросив мене на весілля, а попрохав бути його best man’ом або по-нашому - старшим дружбою. На жаль, мій товариш навіть не підозрював тоді, що ранком наступного дня після гуляння мені доведеться спішно вилітати в Стокгольм. Слід також врахувати, що напередодні мені вирвали кутній зуб, завдяки чому моя права щока нагадувала німецький дирижабль, готовий до зльоту. І взагалі: тієї осені життя нагадувало за смаком прокислий компот, через що я надумав покинути аспірантуру в Швеції, бо вона вже мені, як ото кажуть, в печінках сиділа… Тож ви розумієте: в день весілля свого друга я був повністю деморалізований.

А до того ще Ян, отой чувак, який через вісім з половиною місяців попреться за мною на край світу і зажене наш джип у дюни по дорозі до Сантьяго, написав мені про зорі над островом Пасхи, і я подумав… Стоп! Бачу, ви вже геть заплуталися. О’кей, давайте тоді про все по черзі.

* * *

Насправді першим дзвіночком, що провістив майбутню велику подорож, став один маловідомий епізод з мого дитинства, якому спочатку ніхто (і я в тому числі) не надав жодного значення (через що частина писаних нижче подій записана зі спогадів Еда).

Отож, літо 1992-го (а може, 1993-го, я ще малий був, не пам’ятаю), Рівне, Україна