Подорож на Пуп Землі (Т. 2)

У грудні 1862 року до берега острова Пасхи наблизилася перуанська флотилія з семи великих кораблів. За звичкою багато остров’ян попливли їй назустріч і були дуже раді, коли їх гостинно запросили на борт. Утім, цього разу в обмін на шматки яскравої тканини, ножі, дзеркальця та інший дріб’язок перуанці не стали вимагати печених курей, картоплі чи фруктів. Натомість довірливим остров’янам пропонувалося усього лиш намалювати на папері довільні символи, на що аборигени з радістю погодилися. Таким чином, самі того не відаючи, простосерді рапануйці попідписували контракти, відповідно до яких вони мали працювати на островах неподалік Перу, збираючи гуано[53]. Коли остров’яни, набравши повні жмені жалюгідних подарунків, захотіли повернутися на берег, їм ткнули під ніс щойно підписані контракти, а тоді зв’язали й кинули до трюму. Потому вісімдесят мисливців за людьми, озброївшись до зубів, висадились на острові й розкидали на березі яскраві прикраси, одяг та різне дрібне причандалля. Спокуса була надто великою, і багато аборигенів, що зібрались на скелях довкола затоки, почали несміливо підходити ближче. Коли їх зійшлося кілька сотень, перуанці кинулися в атаку. Тубільців хапали, в’язали і кидали у човни, а тих, хто намагався тікати, ховаючись у скелі чи стрибаючи в море, безжально розстрілювали. Коли останній човен, навантажений скрученими тілами, мав відпливати, офіцер, що очолював цей рейд, помітив двох людей, які ховалися в печері. Не змігши примусити їх вийти, він застрелив обох.

Острів Пасхи спорожнів. Ті, хто не потрапив у полон або не був застрелений чи потоплений, забилися в підземні печери, де зберігалися родові скарби, і завалили входи камінням. Те Піто о Те Хенуа поринув у мертвецьку тишу, лиш з перуанських кораблів линули спів і п’яні волання: гості не знімали якір. Вони святкували Різдво…

* * *

На цьому історія не скінчилася. Кораблі відвезли майже тисячу рабів на острови біля Перу збирати гуано, де нещасних остров’ян змусили працювати, мов каторжників. Втім, так сталося, що рабовласницький рейд набув розголосу, чутки про нього дійшли аж до єпископа Таїті. Священнослужитель виступив з протестом, згодом до нього приєднався французький уряд, в результаті чого з перуанцями були досягнуті домовленості, згідно з якими вони зобов’язалися відвезти рапануйців на рідний острів. Поки за ними прибув корабель, майже дев’ятсот чоловік загинуло від хвороб та незвичних кліматичних умов, а з тієї сотні, що залишилась, вісімдесят п’ять померло в дорозі. Тільки п’ятнадцять чоловік повернулися живими назад, на острів Пасхи. Вони принесли з собою віспу, яка вмить поширилася по всьому острову і змела майже все його населення. У 1867 році все населення острова налічувало сто одинадцять осіб дорослих і дітей.

У цієї історії є одна деталь, яка ще довгий час лишалася непоміченою. Більшість остров’ян, що підписалися під кабальними контрактами, ставили звичайний хрестик чи якісь примітивні закарлючки. Більшість, але не всі. Кільканадцять рапануйців на місці підпису вивели знаки, дуже подібні до символів ронго-ронго, рапануйського письма. Звісно, у 1862-му на це ніхто не звернув уваги, оскільки дерев’яні таблички (кохау), на яких гравірувалися ронго-ронго, будуть відкриті європейцями двома роками пізніше. Їх знайде патер Ежен Ейро (Eugиne Eyraud), відряджений на острів Пасхи навертати аборигенів на запеклих адвентистів. На жаль, Ейро обмежиться лиш короткою згадкою про таблички у своєму звіті, через що відкриття пройде непоміченим. А ті остров’яни, що підписалися символами ронго-ронго під контрактом, були жерцями та родичами арікі, короля, - елітою рапануйського суспільства. Не варто, мабуть, і казати, що серед п’ятнадцяти щасливців, що повернулися живими з рабства, їх не було. Пройде багато років перш ніж стане зрозуміло, що вони були останніми, хто вмів читати ронго-ронго…

* * *

Що ж таке ронго-ронго?

Ронго-ронго - це символьне (ієрогліфічне) письмо, що невідомо коли і як зародилося на острові Пасхи. Воно є системою знаків - стилізованих зображень людей, тварин, рослин та різних геометричних фігур, які, найбільш імовірно, використовували для ведення календаря, реєстрації найважливіших подій в історії острова, запису легенд та увіковічення генеалогії рапануйських правителів. Щоправда, через те що останні рапануйці, які могли читати ронго-ронго, підступно сконали у перуанському рабстві, все вищенаведене є лишень припущеннями.