ПОСОЛ УРУС-ШАЙТАНА

– Абді-ага! Це такий пронира, що за гроші все зробить. Але бережись, бо обдурить. Якщо ж із ним нічого не вийде, приходь до мене, можливо, я зможу і тут допомогти більше, ніж Абді-ага. Звичайно, за гроші… Ха-ха!

– Гм, з тебе, Сафар-бею, був би непоганий купець. Ти вмієш домагатися свого. Однак ти – воїн, одинак і…

– На жаль, без грошей і воїн безсилий. У наш час усе купується і продається: посади, чини, земля, навіть трон падишаха… Я довго жив у столиці і мав нагоду пересвідчитись, що зараз сильний не той, хто має шаблю, а той, хто має великий гаман!

– Ти мудро міркуєш. І це ще більше переконує мене, що я маю справу з порядною і відвертою людиною. Я радий бачити захисника ісламу саме таким, як ти.

– Ти не помилився… Свою шаблю я піднімаю в ім'я і славу аллаха! Але хто ж забуває про себе? Правда, в цій злиденній Болгарії не дуже розбагатієш… Всюди біднота!..

– Ви самі винні. Опустошили війнами такий благодатний край.

– Не ми розпочинали війну. Болгари самі винні. Повстають, не визнають влади падишаха!

– Повстають не від доброго життя. Якщо вже вам так хочеться воювати, то йдіть на Україну, на Русь… То землі багаті і мно-голюдні. Можна взяти рабів, скоту і грошей. Та й своєвольців приборкаєте. Звідти розповзається вільнолюбний дух. Річ Посполита була б вам за спільника, бо ті схизмати-козаки ' їй теж завдали багато клопоту. – Арсен замовк. Вудочку закинуто. Чи клюне?

Сафар-бей з цікавістю глянув на гостя.

– Багато хто з наших думає так само. Пів-України випало з рук Ляхистану. Падишах не допустить, щоб вона повністю об'сд-налаоі 'і Москвою. То була б для нас смертельна загроза. Тож недарма Ібрагім-паша, великий візир, готує військо для походу за Дунай. Ще цього року…

До кімнати зайшли Я куб і Златка, і Сафар-бей урвав мову на півслові. Хоч як хотів Арсен бачити Златку, однак пожалів, що вона завітала з Якубом так невчасно. Ще б хвилина – і Сафар-бей, можливо, розкрив би більш потаємні наміри Порти щодо України. Однак і з того, що він устиг сказати, видно: влітку турки розв'яжуть велику війнуї

Після обіду, на якому Арсен більше слухав, ніж говорив, Сафар-бей запросив його до сусідньої кімнати. Зачинивши щільно за собою двері і переконавшись, що під вікном нікого немає, сказав:

– Дорогий Асан-ага, я воїн, людина відверта, і в мене на язиці завжди те, що й на думці. Отже, гадаю, ти не образишся, якщо я висловлю ще одно бажання.

– Прошу, – вклонився Арсен, не розуміючи, куди верне бю-люк-баша.

– Я хочу одружитися. Слава аллаху, падишах дозволив яничарам таку розкіш…

– Ну що ж, вітаю! Здається, я здогадуюсь, хто вона…

– Не важко здогадатись. Але я хотів не це сказати… Мені потрібні гроші… І ти мені позичиш… До того часу, поки я їх роздобуду.

«Нахаба! Він збирається витиснути з мене все, що я маю… Знає, що вступитися за мене тут нікому», – подумав Арсен, а вголос сказав:

– Хіба є надія, що роздобудеш?

– Не сьогодні-завтра йду в похід.

– Але ж це небезпечно!- вихопилося в Арсена.

– Ти гадаєш, що мене вб'ють?

– На війні все буває.

– Я вірю в свою щасливу зорю і в милість аллаха.

– Якщо так, тоді я молитиму аллаха, щоб зберіг тобі життя.

– Заради мене чи заради грошей, які ти мені позичиш? – усміхнувся Сафар-бей. – Отже, я можу сподіватися?

– Безперечно. Скільки тобі потрібно?

– Крім тих п'яти сотень, що маєш віддати за Момчила Крайнева, ще п'ятсот… Отже, всього тисячу курушів. Якщо ж я повернусь з походу на гайдуків і привезу твого батька, вважай, що ми – квити.

– Гаразд. Я згоден. Дивуюся тільки, для чого тобі потрібно так багато грошей? Невже щоб внести викуп за Адіке?

– А чому б ні? Адіке – гарна дівчина. І хоче Якуб-ага чи не хоче, та все ж буде моїм тестем. Я не випущу з рук тієї пташки!

– Вона справді гарна дівчина, – погодився Арсен, присягаючись у думці, що зробить усе можливе й неможливе, щоб Златка не потрапила до рук цього самозакоханого жорстокого яничара.

– Чудово! – вигукнув Сафар-бей. – І я не хотів би Якуба і її тримати під замком, поки повернуся з походу… Та доведеться.

– Ти боїшся, що вони втечуть? Хіба Адіке не кохає тебе? – Арсен ледве приховав радість, що забриніла в голосі.

– Це мене не обходить. Досить того, що я кохаю її!.. Тому я і хотів заплатити викуп за дівчину тепер, щоб зв'язати Якуба словом.

– Нічого їм не станеться, коли якийсь тиждень посидять під вартою. Тут так гарної

– Ти маєш рацію. Спасибі тобі, – сказав Сафар-бей, ховаючи гроші. – Куди накажеш доставити старого?

– Я зупинився в хані Абді-аги. Буду вдячний, якщо пришлеш з аскером туди… Я піду, треба переодягнутися перед обідом у паші.

– Отже, ми зустрінемося. До побачення!

Сафар-бей гукнув аскера і наказав провести гостя з фортеці. Щоб не привертати до себе зайвої уваги. Арсен не розпитував дорогу і довго петляв кривими вуличками, поки нарешті вибрався до міського майдану, а звідти до хана. Ще здалеку побачив біля воріт сяючого від радості Драгана. Хлопець кинувся назустріч.