Пригоди бравого вояки Швейка

Солодко спав тієї ночі Балоун. Йому снився сон, що польова пошта доставила йому кілька величеньких пакунків, а кожний з них повний шинок, ковбас та сальцесонів. Особливо ж сальцесонів…

* * *

Одного дня прикликав до себе Швейка оберлейтенант Лукаш і сказав:

- Швейку! Завтра підуть компанії по черзі до Підгорець. Наша піде перша. Там вас викупають, відвошивлять і дадуть чисту білизну. Гляди, що кажу і не помішай одного з другим.

Повтори, що я сказав.

- Мельдую послушно, що завтра підете, пане оберлейтенанте перший з нашою компанією до Підгорець. Там вас викупають, відвошивлять й дадуть чисту білизну. Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, дивуюся, пощо треба йти аж до Підгорець, щоби вибити воші? Чи тут не можна цього зробити? Чейже і тут ми могли б вам те порадити. Признаюся, що я навіть не припускав, що й ви, пане оберлейтенанте маєте воші. Я гадав, що вони держаться тільки рядових.

Оберлейтенант витріщив на Швейка очі:

- Мати Божа! Як можна бути таким ідіотом…? Гей, хлопе, майте вкінці розум! Я відразу боявся, що ви все помішаєте і наробите дурниць! Нещасна ваша година, коли не зробите так, як наказую. Отже вважайте, дірявий тарабане, що я кажу: Підете з компанією і, очевидно, зі мною до тих Підгорець. Там викупаєтеся, розумієте, викупаєтеся - ви! Потім надінете чисту білизну і зачекаєте, аж вам в кітлі відвошивлять мундир. Той мундир відтак дбайливо вичистите, далі підете до фризієра, обстрижетеся й обголитеся, випуцуєте ходаки, а кріс мусите так «виґлянцувати», як на параду на іменини найяснішото пана і стріляти сальвами… зрозуміли?

- Мельдую послушно, що тепер вже розумію, - кивнув головою Швейк. - Слово чести, пане оберлейтенанте, що вранці буду чистенький, як шпунт від мазниці… Але, мельдую послушно, пощо маю чепуритися?

- Бо треба вам знати, - сказав з надзвичайною повагою Лукаш, - що до Підгорець приїде наслідник престолу архикнязь Карло Франц Йосиф і причепить вам дві срібні медалі.

- До Підгорець приїде Їх Цісарська Високість Карло Франц Йосиф і причепить мені дві срібні медалі? - сказав Швейк торжественно і з блиском радости на очах.

- Мельдую послушно, прошу мені дозволити сісти, бо ще з тієї радости впаду. Отже той високий пан приїде і сам особисто причепить мені медалі? Про це буду оповідати в Празі в кнайпі «Під чашею» аж до самої смерти. Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, можете бути певні, що на ту параду я не спізнюся. Я, пане оберлейтенанте, позичу собі від рахункового Ванєка годинника з ланцюжком, щоби наша компанія гарно презентувалася. Я розумію, це дуже важна річ, щоби завжди приходити впору. Коли я ще служив у Будейовіцах, мав до нас приїхати якийсь пан фельдмаршал-лейтенант, що був дивізіонером і мав робити інспекцію нашого полку. Дав наказ, щоб ми зібралися на «гофі» в годині одинадцятій перед полуднем, а попереднього дня мали ми цілий день відпочинок, бо той пан любив, щоби вояки були на параді не втомлені і свіжі. Полковник наказав майорам, щоби полк зібрався на «гофі» вже в десятій. Майори боялися, щоби не спізнитися і звеліли капітанам, щоби явилися вже в годині дев’ятій. Капітани видали лейтенантам наказ на пів до восьмої, а лейтенанти дали гострий наказ фельдфебелям, щоби були на гофі вже в п’ятій зрана. Очевидна річ, що фрайтри вигнали нас на гофу в повнім обмундируванні і під крісами вже в годині пів до п’ятої. Було це якраз по жнивах і сонце пражило немилосердно. Пан фельдмаршал-лейтенант трохи спізнився і приїхав пів до дванадцятої, так що хлопці гнітилися на сонці добрих кілька годин, двигаючи на плечах повні наплічники. Сімох вояків тоді зімліло, а чотирьох треба було завезти до лічниці. А той пан дивізіонер сам давав їм напитися коньяку, бо мав зі собою при сідлі кілька пляшок. Коли хлопці з третього батальйону побачили, що пан дивізіонер покріпляє зімлілих коньяком, стали й собі умлівати. Один по другім умлівав доти, доки у пляшках був коньяк. Щойно як коньяку вже не вистарчило і зімлілих стали поливати водою, тоді вояки перестали умлівати.

* * *

Наступний день був найщасливішим днем у житті Швейка.

Коли щасливий Швейк повернувся того дня з Підгорець, оповідав про своє щастя з захопленням:

- Роздягнули мене там, дорогі колєґи, до нага і пустили на мене холодний душ. Потім завели нас до санітарного стрижія і він обстриг і обголив кожного де тільки міг, щоб, мовляв не множилися на тілі воші. Відтак я мусив віддати мундир до якоїсь такої гейби вудильні. Я забув витягнути з кишені плаща пояс і він усмажився мені в тій вудильні на шкварки. По висмаженні кидали нам ті лахи на голови, а ми їх ловили й одягалися.

По мій плащ витягнув був пазурі якийсь босняк, отже я мусив йому дати по зубах.

Відтак прийшов якийсь лейтенантик і читав нам, хто має бути представлений найяснішому панові. Далі відлучили нас від тих, які ще мали воші і повели на траву за село.

Потім виставили там польовий вівтар і прийшла музика. Фельдкурат відправив богослуження, а коли якраз мала впасти команда: «до молитви!», появився на площі пан наслідник престолу, цебто, вважаєте, той, що має бути цісарем.