Пригоди бравого вояки Швейка

Оберлейтенант пішов негайно з вояком до лісу, а тим часом Балоун поплакував і шукав вояків, щоб помогли йому викопати для Швейка могилу. Знайшовши їх, побіг з ними вслід за оберлейтенантом до лісу.

На краю лісу лежав горілиць убитий вояк. Був тільки у штанах, а над ним на корчику висіла блюза з трьома блискучими медалями. Недалеко від трупа стояли чоботи. Голова вбитого була сторощена. Вона лежала в калюжі крови і мозку. Оберлейтенант Лукаш глипнув на блюзу і переконався, що це була Швейкова блюза. Відіпняв від блюзи медалі і сказав до вояків:

- Тут під цим дубом викопайте для нього могилу.

По цих словах Лукаш швиденько покинув місце смерти свого вірного ординарця і сльози станули йому в очах.

- Бідний Швейк, - подумав Лукаш. - Глузував собі з усього, а з нього так несподівано і по-дурному поглузувала смерть.

Лукашеві здавалося, що тепер приходить черга на нього…

Балоун вернувся до окопів пізнім вечором, прибитий свіжим горем. Пригрів для оберлейтенанта вечерю і сів при світлі свічки до молитви з молитовником в руках.

- Швейкові, - сказав Балоун крізь сльози, - зробили ми гарний березовий хрестик і на дощинці виписали його ім’я й прізвище… Боже, Боже, такий золотий колєґа, така добра душа… І вже його нема між нами. Вже він у Бога… Гей, зложив ти, братчику, голову на чужій землі, у темному лісі. І ворон над тобою не закряче і не принесе вістки з рідної сторони…

Балоун говорив це гейби до себе, але говорив голосно і плакав, втираючи вуса й бороду брудним рукавом блюзи…

Лукаш не відповів нічого і положився спати. Балоун розгорнув молитовник і став молитися:

- Помолімся за усопших християн. Даруй їм, Господи, вічную пам’ять і мир їхній душі. Со святими упокой, Христе, раба Твоєго, амінь…

В тій хвилі захиталася дерга, що замість дверей заслонювала вхід до землянки. З-за дерги з’явилася якась біла постать.

- Пречистая Діво Мати Кльокоцька! - крикнув смертельно переляканий Балоун. - Дух Швейка! Не має спокою в могилі! Христе, Мати Божа…

Балоунові стало волосся дубом і він блідий, мов полотно, став подаватися до причі, де спав оберлейтенант. Біла постать підійшла до стіни і стала обмацувати наплечник, що висів на ній.

Балоун напівживий став закривати очі молитовником і блідими устами шептав: - Свят, Свят, Свят!… - Але біла мара не тільки не щезала, але підходила ще ближче…

- В ім’я Бога святого, в Тройці святій Єдиного, відійди, духу, відійди, духу!… В ім’я Бога нашого, Ісуса Христа на древі рознятого, взиваю тебе, духу, відійди! Геть! Геть! Геть! Свят, Свят…

Балоун кричав щораз голосніше, а мертвецька блідість покривала його лице.

- Балоуне, йолопе, не роби комедії, - сказала тихо мара. - Чи ти впився, чи зсунувся з глузду?… Тихо!… Стули писок і не буди оберлейтенанта. Герґот, не буди оберлейтенанта, а я собі до ранку якось пораджу.

- Христе Боже, - крикнув Балоун, - він тут хоче бути до ранку! Христе Боже, я тут згину! Свят, Свят, Свят! Дух Швейка, дух Швейка!

На Балоуна вдарили поти і він несамовитим голосом з цілої своєї могутньої грудини крикнув над самим сплячим Лукашем:

- Геть звідси, маро, в ім’я Бога!…

Оберлейтенант зірвався, мов опарений, на ноги і відкинув з себе покривало.

- Що сталося? Балоуне, чого кричиш? Герґот, а це що? - крикнув Лукаш, побачивши білу постать, і поблід.

В тій хвилі біла постать підійшла до Лукаша, підняла руку до дашка шапки і мельдувала:

- Мельдую послушно…

- Що це, що це? Балоуне, - тихо сказав Лукаш, подаючись назад…

- Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, - сказала мара, - що дров я не приніс і що в лісі хтось вкрав мені мундир. Я поклав був мундир на муравлиську, щоб муравлі виловили воші і гниди. Мельдую послушно, що це дуже практичний спосіб. В недалекім рівчаку я мив собі ноги і трохи задрімав. А тим часом хтось потягнув мені мундир. За дня я не хотів вертатися, щоб не наробити компанії сорому. Мельдую послушно, що прошу дати мені новий мундир і прошу наказати вишукати злодія, бо пропали мені при блюзі всі три медалі. По дорозі я довідався, що в нашій компанії є сьогодні один вбитий.

З лиця Балоуна і Лукаша зсунувся жах, хоч Балоун ще тримав руки витягнені зі страху догори і в одній руці держав молитовник.

Тепер оба вони побачили, що це не мара, але живий Швейк, якого смерть передчасно оплакували.

- Швейку, Швейку, - сказав ніжним, врадуваним голосом Лукаш. - Ти живеш? Тебе не вбили? А щоб тебе чорт взяв, ти розбишако!… Дам тобі, дам тобі, мій Швейку, новий мундир. Дам тобі все. Ну, добре, що живеш, ґалґане один, а ми тут за тобою вже жалували…

- Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, я не дамся так легко забити, бо вам було б сумно…

Балоун тим часом очуняв і став навіть Швейка доторкатися…

Тоді вже остаточно повірив, що це Швейк. Оповів йому, які то похорони вони йому справили і як то якогось вояка-злодія влучила ворожа шрапнеля в голову. Того злодія й похоронили.

Шейк, почувши, що медалі не пропали, сказав:

- Має щастя ґалґан, що не пропали медалі! Інакше був би мусив важко відповідати ще й в небі…

* * *