Читаем Пригоди бравого вояки Швейка полностью

Діялося це особливо в тих днях, коли з харчами було скрутно. Бувало, що москалі стежили днями і ночами, щоби не допустити ніякого довозу харчів. Бодай на мурованці не могли показатися ані вози, ані кухні, бо противник негайно сипав ґранатами і шрапнелями. Кухні мусили часто затримуватися два кілометри за позиціями і вояки бігали по страву вночі навпростець через поля. Один вояк мусив принести менажу для десятьох камратів.

Хліба діставали вояки по чвертці бохончика. Кавові консерви були до нічого, бо фабриканти замість кави домішували фасолю, біб, ґрис та інші речі. Нічого дивного, що Балоун почувався найнещасливішою людиною на землі.

Інколи не було ніяких харчів цілі два дні. Тоді Лукаш дозволяв з’їдати т. зв. залізні консерви, цебто консерви, призначені на найскрутніший час харчового недостатку.

Згодом почали вояки користати з тих «залізних» консервів також і в кращих обставинах. Але робили це дуже хитро. Бляшану пушку при самій накривці підрізували, витягали все м’ясо, а відтак денце знов загладжували і тримали на випадок контролі, але, очевидно, контролі не дуже докладної.

До таких спекулянтів належав, річ ясна, також Балоун, що поїв не тільки всі свої залізні консерви, але також консерви Лукаша.

Голод знов застукав, а тоді Балоун не знав вже, що діяти. Став базікати, що надходить кінець світу. Сидів в кутку і молився з малого молитовника, який післала йому була дружина разом з вудженкою.

Вночі москалі повели наступ, але невдатний. Вранці неприятель повторив свою атаку і то дуже нагально. Кріси і скоростріли гавкали, мов скажені пси. Гармати ревли, ґранати падали раз коло разу. Злива смертоносного заліза споліскувала окопи, дротяні засіки, передпілля і запілля. Балоун увесь час цієї стрілянини затикав собі вуха і в смертельній тривозі голосив:

- Боже, Боже, що за вар’яти! Шалені! Шалені. І пощо це і нащо?… Боже, Боже, таке знищення, така загибіль. Адже через таку стрілянину може впасти трупом маса народу! Не досить того, що голодують і бідують на фронті, але ще й мусять накладати головами… Боже, Боже, кінець світу, чи що це?… Вимордують нас усіх…

- І це не є виключене, - сказав Швейк. - А що ж ти думаєш, що тебе сюди післали на те, щоби ти витереблював консерви оберлейтенанта? Зрештою, навіть добре є, коли вояк голодний дістанеться на другий світ, а не з напханими тельбухами. Бо що з повними тельбухами на тамтім світі робив би? Чейже хіба знаєш, що на тамтой світ іде вояк як герой на небесну вечерю, як це говорив один фельдкурат-рабин на початку війни. По битві під Замостям вийшли на поле бою поміж убитих і ранених фельдкурати, щоби уділити раненим духовної потіхи. Вийшов з ними також один рабин, бо й він мав надію, хоч слабу, що знайде поміж раненими бодай одного жида. Довго ходив даремно по полю бою, аж вкінці побачив під деревом одного свого раненого. Надзвичайно цим втішився і почав уділяти раненому духовної потіхи. - Ще сьогодні, - каже рабин, - будеш споживати з Авраамом небесну вечерю… - Ранений підвівся і спитав: - Яку вечерю, ребе?

- Небесну вечерю, на лоні Авраама…

- Ну, що буде нині на ту вечерю? Бо я справді дуже голодний. Я дуже змучився і тільки впав тут під дерево і відпочиваю. Мені зробилося мокро, і я думав, що я ранений на смерть, але я зовсім не ранений. На ту вечерю я повинен дістати подвійну порцію, бо я дуже голодний…

Рабин залишив як стій того буцімто раненого і зголосив у штабі, що ранених жидів нема.

Балоун впав навколішки і став палко цілувати палітурки молитовника. В тій хвилині ґраната вибухнула так близько, що зі стелі стала сипатися земля, а Швейк сказав тривожно…

- А тепер вже черга на нас.

Серед цього пекельного гармидеру залунав нагло голос:

- Командант! Командант! Командант!

- Вийдіть, Швейку, і погляньте, кого сюди чорти несуть, - сказав до Швейка оберлейтенант Лукаш! - Герґот! Може то гінець з наказом, щоб ми втікали?

Швейк хильцем, попід стіни окопів пішов в тім напрямку, звідки лунав голос.

- Командант! Командант! - роздався голос вдруге.

По хвилі Швейк вернувся з двома вояками, що таскали на плечах якісь важкі міхи.

- Що це, фасунок? Сир? Консерви? Солонина? - питав здивований оберлейтенант Лукаш.

- Слухняно голошу, пане оберлейтенанте, що самі ми не знаємо, що є в тих мішках, - сказав один з вояків. - Але маємо при собі листа пана полковника Шредера. Ми дістали наказ доставити ці міхи за всяку ціну. Маємо дістати за це срібні медалі і по два тижні відпустки.

Оберлейтенант Лукаш різким рухом руки роздер конверт полковника і швидко перебіг очима зміст листа. Полковник писав:

«Вміст цих двох міхів має бути негайно розділений між вояків з вказівками відповідного вживання надісланого матеріялу. Підпис: Полковник Шредер».

- Герґот! - сказав оберлейтенант Лукаш. - Що ж такого є в цих міхах? - З найвищим зацікавленням став Лукаш обмацувати обі посилки. Що це, до чорта? Ручні ґранати? Муніція? Світляні ракети? А до чорта!

Лукаш наказав Швейкові розпакувати негайно мішки, а Балоун, в якому зродилася надія на сухарі, або щось подібне, став Швейкові щиро допомагати.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Ад
Ад

Анри Барбюс (1873–1935) — известный французский писатель, лауреат престижной французской литературной Гонкуровской премии.Роман «Ад», опубликованный в 1908 году, является его первым романом. Он до сих пор не был переведён на русский язык, хотя его перевели на многие языки.Выйдя в свет этот роман имел большой успех у читателей Франции, и до настоящего времени продолжает там регулярно переиздаваться.Роману более, чем сто лет, однако он включает в себя многие самые животрепещущие и злободневные человеческие проблемы, существующие и сейчас.В романе представлены все главные события и стороны человеческой жизни: рождение, смерть, любовь в её различных проявлениях, творчество, размышления научные и философские о сути жизни и мироздания, благородство и низость, слабости человеческие.Роман отличает предельный натурализм в описании многих эпизодов, прежде всего любовных.Главный герой считает, что вокруг человека — непостижимый безумный мир, полный противоречий на всех его уровнях: от самого простого житейского до возвышенного интеллектуального с размышлениями о вопросах мироздания.По его мнению, окружающий нас реальный мир есть мираж, галлюцинация. Человек в этом мире — Ничто. Это означает, что он должен быть сосредоточен только на самом себе, ибо всё существует только в нём самом.

Анри Барбюс

Классическая проза