Пригоди Тома Соєра

- Я... та ні, не знаю. Це ж усе зіпсувало б. [119]

- Ой Томе, а я сподівалася, що ти любиш мене хоч стільки,- сказала тітка Поллі з такою гіркотою, що Томові стало ніяково.- Хай би навіть незробив, а хоч подумав - і то було б легше.

- Ну, тітонько, хіба це таке вже лихо? - заступилася за брата Мері.- Том просто дуже неуважливий: усе в нього бігом, ніколи ні про що не подумає.

- Дуже жаль. А от Сід подумав би. І зробив би - переправився б сюди й дав мені знати. Ой, Томе, гляди, пошкодуєш колись, що так мало думав про мене, та буде запізно!

- Та що ви, тітонько, ви ж знаєте, я вас люблю.

- Я б знала ще краще, якби ти довів це ділом.

- Тепер я й сам шкодую, що не подумав тоді про вас,- мовив Том винувато,- та зате я бачив вас уві сні. Це ж усе-таки чогось варте, правда?

- Та не так і багато, бо сни сняться й котові, та все ж краще, ніж нічого. І що ж тобі там снилося?

- Значить, так: у середу вночі мені приснилося, ніби ви сидите отам, біля ліжка, Сід - коло дров'яного ящика, а Мері поруч нього.

- Ну що ж, так ми й сиділи. Та й завжди так сидимо. Я рада, що ти хоч у сні згадував про нас.

- І ще мені снилося, ніби тут була мати Джо Гарпера.

- Гм, вона таки була тут! Що ж тобі ще снилося?

- Та багато всякого. Але тепер уже все наче в тумані.

- А ти спробуй пригадати, ану!

- Здається мені, що вітер... вітер... війнув на... на...

- Ну-ну, Томе! Вітер і справді на щось війнув. Ну ж бо! [120]

Том притис пальці до чола, з хвилину напружено думав, а тоді сказав:

- Згадав! Таки згадав! Вітер війнув на свічку!

- Боже правий! Ну, далі, Томе, далі!

- І, здається, ви сказали: «Мабуть, двері...»

- Кажи, кажи, Томе!

- Зараз, дайте подумаю хвилинку... зараз... Атож, ви сказали: «Мабуть, двері не зачинені».

- Так я й сказала, не зійти мені з цього місця! Хіба не так, Мері?.. Ну, далі!

- А потім... потім... не пригадую напевне, але нібито ви сказали Сідові піти... піти й...

- Ну? Ну? Що я сказала йому зробити? Що, Томе?

- Ви сказали йому ...о, згадав - щоб він причинив двері.

- Ой боже ж ти мій! Зроду ще такого не чула! Нехай мені тепер хтось скаже, що сни - то пусте. Треба буде сьогодні ж піти й розповісти про це Сіріні Гарпер. Побачимо, як вона тепер посміється із забобонів!.. Ну, Томе, далі!

- О, тепер мені все як є пригадалося. Потім ви сказали, що я був не лихий, а тільки неслух і бешкетуй і що питати з мене - однаково що... з когось там, з лошати, чи що.

- Точнісінько так я й сказала! О небо!.. Ну, далі, Томе!

- А потім ви заплакали.

- Ну певне, що заплакала, певне. І то не вперше. А тоді що?

- А тоді місісГарпер і собі заплакала й сказала, що і її Джо був такий самий, а ще шкодувала, що відшмагала його за вершки, які сама ж вилила...

- Томе! То святий дух на тебе зійшов! Ти бачив віщий сон, ось що це було! Бога ради, далі, Томе!

- А потім Сід сказав... він сказав...

- Я, здається, нічого не казав,- озвався Сід.

- Ні, хлопче, казав,- мовила Мері.

- Цитьте ви, нехай Том розказує далі! Що він сказав, Томе?

- Він сказав... сказав... ніби йому здається, що мені краще там, куди я потрапив, але якби я більше шанувався...

- Ну, ви чули? Це точнісінько Сідові слова!

- А ви звеліли йому замовкнути.

- Ще б пак!.. Це ж, певно, ангел небесний десь тут був. Не інакше як ангел! [121]

- Тоді місіс Гарпер розказала, як Джо налякав її пістоном, а ви згадали про Пітера й мікстуру...

- Свята правда, щоб я жива була!

- Ну, а потім ви розмовляли про те, як нас шукають у річці й що похорон буде в неділю, а під кінець ви з місіс Гарпер обнялися й заплакали, і вона пішла.

- Все достеменно так і було! Так і було, і це така ж правда, як те, що я отут сиджу. Томе, та навіть якби ти бачив усе те на власні очі, то й тоді не розповів би краще!.. Ну, а далі - далі що було? Кажи, Томе!

- Потім ви нібито молилися за мене, і я чув кожне ваше слово. А тоді лягли спати, і мені так жаль вас стало, що я дістав з кишені шматок платанової кори й написав на ній: «Ми не потонули, а тільки втекли в пірати»,- і поклав її на стіл біля свічки, а ви були вві сні така добра з обличчя, що я нахилився й поцілував вас.

- Ой Томе, справді? Та я б тобі все за це простила! - І вона рвучко обняла хлопця, змусивши його відчути себе найпослідущим негідником.

- Дуже добре зробив, дарма що тільки вві сні,- мовив Сід неначе сам до себе, але так, що всі почули.

- Замовкни, Сіде! Людина робить уві сні те саме, що вона зробила б насправді... Ось тобі, Томе, найбільше яблуко, я навмисне приберігала його на той випадок, якщо ти знайдешся. А тепер усі до школи. Хвала господу богу, отцю нашому небесному, за те, що він повернув мені тебе, за його довготерпіння та милосердя до всіх, хто вірує в нього й шанує його заповіді, хоч я, грішна, й не гідна його благодаті. Та якби самим тільки гідним призначалась його ласка і його поміч у скруті, то мало хто знав би, що таке радість на землі й вічний спочинок на тому світі... Ану, Сіде, Мері, Томе, забирайтеся звідси мерщій, он скільки часу я з вами згаяла!