Принц Ґаллії

Філіп ішов, неуважно дивлячись поперед себе, на його обличчі блукала мрійлива усмішка. Дарма що Марґарита подобалася йому дужче, а її гарне та звабне тіло обіцяло безліч насолод у майбутньому, від цієї ночі з Матільдою він очікував особливої втіхи. Філіп страшенно полюбляв незайманих; а як відомо, дівочу незайманість високо цінують або грубі мужлаї, або ж витончені натури — він належав до останніх. Його вабила їхня недосвідченість у коханні, зворушувала невмілість і наївність. З ними Філіп почував насолоду, схожу на насолоду вчителя за покликанням, що прилучає здібних учнів, опанованих жадобою знань, до таїн світобудови; так само й він відкривав для невинних дівчат новий, незнаний їм світ — світ кохання, солодких мук та пристрасних утіх. А що перша близькість помітно впливає на подальше формування дівчат як жінок, то знаменно, що жодна з тих, чиїм першим мужчиною був Філіп, не дуже шкодувала за втраченою незайманістю.

До того ж Філіпові часом так кортіло знову відчути себе наївним і недосвідченим хлопчаком, яким він був у чотирнадцять років. Це, природно, вдавалося йому лише з такими ж наївними й недосвідченими дівчатами…

Заглиблений у свої солодкі мрії, Філіп не завважив людської постаті, що зачаїлася на його шляху. Коли він наблизився, постать відокремилась від стіни і рішуче перегородила йому дорогу. Філіп різко загальмував, щоб не зіткнутися з нею, і мало не втратив рівновагу.

— Хай йому чорт! Хто це?

— Я, монсеньйоре, — пролунав у відповідь тихий голос.

— Ґабріелю?! Що ти тут робиш?

— Чекаю на вас, — якомога спокійніше відповів Ґабріель, проте тремтіння в його голосі зраджувало хвилювання. — Щоб провести вас до ваших покоїв.

— Що за дурниці! — розгублено промовив Філіп. — Друже, з тобою все гаразд?

— Так.

— По твоїй поведінці цього не скажеш. Може, ти перевтомився? То йди відпочинь, а вранці ми поговоримо про все, що тебе турбує. Ти вже даруй, але зараз у мене мало часу, не годиться примушувати дівчину чекати. Ну як, домовилися?

— Ні! — мелодійний тенор Ґабріеля зірвався на пронизливий фальцет. Він відступив на крок і видобув з піхв шпагу. — Ні, монсеньйоре, до неї ви не підете.

Філіп голосно застогнав і притулився спиною до стіни.

— Зрозуміло! — видихнув він. — Боже, який я недотепа!

— Це вже достеменно, — підтвердив Ґабріель з якимись дивними інтонаціями в голосі. — Зазвичай ви куди кмітливіші.

— Даруй, друже, я не помітив… Вірніше, не звернув уваги. Ти від самого початку поводився дуже дивно, але я якось не надав цьому значення.

— Ще б пак! Адже ви тільки й думали про те, як чимшвидше забратися в ліжко з Матільдою.

Між ними повисла прикра мовчанка. Філіп не збирався заперечувати або ж виправдовуватися. Ґабріель був налаштований надто аґресивно, щоб прислухатися до його арґументів.

— Ну гаразд, — нарешті, промовив він. — Тут не найкраще місце для серйозних розмов. Ходімо до мене, там і поговоримо. Добре?

— Ні, — сказав Ґабріель. — Не піду.

— Чому?

— Ця моя справа, монсеньйоре.

Філіп насторожився.

— Що ти задумав, друже? — стурбовано запитав він.

— Ця моя справа, монсеньйоре, — повторив Ґабріель.

Якийсь час Філіп зосереджено мовчав, щось зважуючи про себе. Потім сказав:

— Здається, я розумію, щó ти надумав. І це мені зовсім не до вподоби. Чує моє серце, наламаєш ти дров… Раджу тобі зачекати до завтра. Я обіцяю поговорити з принцесою і з цим зухвалим молодиком Монтіні, і якщо в тебе серйозні наміри, то я від твого імені попрошу Матільдиної руки…

— Вам так кортить зробити з мене другого Сімона? — несподівано грубо огризнувся Ґабріель.

Філіп скрушно зітхнув:

— Будь ласка, не сип мені сіль на рану. Другого Сімона з тебе не вийде хоч би тому, що Матільда — ти вже даруй за відвертість — ніяк не тягне на другу Амеліну. Повір, мені боляче дивитися на Сімонові страждання. Я й сам через це страждаю, але нічого вдіяти не можу… А за Матільду можеш не турбуватися, відтепер я до неї й пальцем не приторкнуся. Ти Луїзин брат, і твоє кохання для мене священне. — Він поклав руку йому на плече. — Ходімо до мене.

Ґабріель уперто похитав головою:

— Ні, не піду.

Філіп аж крякнув від досади.

— Гаразд, роби як знаєш. Але якщо напартачиш, нарікай тільки на себе. Врахуй: Матільда дівчина скромна, порядна і надзвичайно вразлива. Одна твоя поява серед ночі відштовхне її від тебе… А, ну тебе к бісу! Бачу, все це даремно. Дозволь мені пройти.

— Куди? — Ґабріель знову напружився.

Філіп затримав дихання, притлумлюючи раптовий приступ роздратування.

— Найрозумнішим виходом було б негайно покликати вартових і наказати їм взяти тебе під арешт. На моєму місці Ернан так би і вчинив. — Він відібрав у Ґабріеля шпагу і шпурнув її углиб коридору. — До твого відома, Матільда не єдина гарненька дівчина, яка тут мешкає. Не до неї я йду, не до неї! Хай мене грець поб’є, якщо я брешу. Така клятва тебе влаштовує?

Не чекаючи відповіді, Філіп рішуче відштовхнув Ґабріеля і швидким кроком пішов далі.