Принц Ґаллії

Розділ XXVII

у якому ми разом з Марґаритою дізнаємося, чому Філіп відкидає доґмат про непорочне зачаття Сина Божого

Дарма що було вже далеко за північ, Марґарита ніяк не могла заснути. Укрита до талії легким пледом, вона лежала під розкішним балдахіном на широкому та низькому за мавританською модою ліжку і, заклавши руки за голову, з нудьгуючим виглядом слухала монотонне чтиво своєї фрейліни. Нічний туалет принцеси відзначався особливою вишуканістю. Вона була зодягнена в оторочену мереживом напівпрозору нічну сорочку з такої тонкої, легкої, майже невагомої тканини, що при бажанні її можна було зібгати так, що вона умістилася б у маленькій жіночій долоні.

— Господь з тобою, золотце! — врешті не витримавши, урвала фрейліну Марґарита. — Ну, хіба можна так? Бурмотиш собі під ніс, ніби монах десяту молитву. Це ж тобі не Псалтир.

— Перепрошую, пані, — з лицемірним смиренням промовила юна дівчина. — Але мені справді миліше Священне Писання, ніж вся ця світська писанина.

Принцеса криво посміхнулася:

— Авжеж, звісно. Трохи не забула! Ти ж у нас святенниця…

— Ніяка я не святенниця, — запротестувала дівчина. — Просто порядна жінка, і квит.

— А чи жінка? — засумнівалася Марґарита. — Зовні ніби схожа — і цицьки в тебе на місці, і дірочка між ногами є, часом навіть місячне буває, — та все це лише зовнішні ознаки. А як там усередині? Чи відчуваєш ти себе жінкою? Навряд. Ти просто маленька сучка, Констанцо, дуже любиш видрипуватися й корчити з себе статечну та побожну даму. У кожної нормальної людини є щось від розпусника, а щось від ханжі — та тільки не у вас з Беатою. Мабуть, ви ще в материнській утробі пересварились і не змогли розділити між собою ці дві якості, тому ти взяла собі все святенництво, а твоя сестра — всю розпусність. І ось результат: ти кидаєшся на кожного стрічного попа за благословенням, а Беата лягає під кожного стрічного хлопця… І це в її віці!

— Через те вона ваша улюблениця, — ображено відповіла Констанца. — На відміну від мене — що, втім, не дивно. Адже порядність при вашому дворі вважається мало не за злочин.

Марґарита підвелася на лікті.

— Е-ге-ге, пташечко! Швиденько зміни пісеньку, вона мені не до смаку. Раджу тобі заткнути пельку.

— А я не можу далі мовчати! — у праведному запалі відказала дівчина.- Сумління не дозволяє…

— Сумління, кажеш? — прогарчала принцеса. — Зараз ми побалакаємо з твоїм сумлінням!

Вона скинула з ніг плед, в очах її замерехтіли недобрі вогники. На щастя для фрейліни, в цей критичний момент двері спальні прочинилися й досередини зазирнула Марґаритина покоївка.

— Пані…

— В чому річ, Лідіє? — незадоволено запитала принцеса. — Знову приперся Рікард? То накажи варті гнати його втришия і більше не турбуй мене з цього приводу.

— Перепрошую, пані, та це не пан віконт.

— А хто ж?

— Монсеньйор Аквітанський. Молодший, зрозуміло.

— Ого! — Підібгавши під себе ноги, Марґарита сіла в ліжку. — Диво, та й годі!… Що ж, запроси його.

Покоївка з сумнівом глянула на нічну сорочку принцеси, що майже не приховувала її принад, а швидше огортала їх напівпрозорим рожевим серпанком.

— На вас щось надягти, пані?

— А хіба я гола? — роздратовано кинула Марґарита. — Запроси принца, кажу тобі.

Покоївка скорилась, і за хвилину до спальні ввійшов Філіп. Він оцінююче поглянув на принцесу і всміхнувся. Її нічна сорочка справила на нього щонайприємніше враження, і десь на задвірках пам’яті він зробив собі замітку неодмінно роздобути пару таких самих сорочок для Амеліни.

— Добрий вечір, кузене, — сказала Марґарита привітно. — То пак, доброї ночі… Уявіть собі, — швидко заговорила вона, не даючи Філіпові часу на вибачення, — це жахливе дівча мало не довело мене до сказу. Отож що ви з’явилися вельми доречно.

Філіп уважно придивився до фрейліни, на яку спочатку кинув лише побіжний погляд. На обличчі його відбився безмежний подив.

— Оце так сюрприз! — зачудовано мовив він. — Ти вже тут, крихітко! Але як ти встигла?

Дівчина здивувалася не менше за нього:

— Прошу, монсеньйоре?

— Ти це облиш! — відмахнувся Філіп. — Я добре роздивився тебе, коли ти була в ліжку з Маріо…

Фрейліна підскочила, мов ужалена.

— Монсеньйоре! — обурено вигукнула вона.

— Та годі вже, годі! — Філіп грайливо погрозив їй пальцем. — Не придурюйся. Хочеш приховати від своєї пані, що позбавила мого пажа невинності? Ну, ні, нічого в тебе не вийде.

Зненацька Марґарита вибухнула гучним сміхом і заходилася лупцювати кулаками подушку.

— Ой, сміхота! Ой, не можу!…

Сміючись, вона була ще привабливішою, і мимоволі Філіп зосередив усю свою увагу на ній.

— Ви обізналися, любий принце, — пояснила вона, трохи заспокоївшись. — Констанца тут ні до чого. У ліжку з вашим пажем ви бачили її сестру Беату. Вони близнючки.

— Он воно що! — розсміявся Філіп. — А я вже не знав, що й подумати. — Він повернувся до фрейліни: — Даруйте, панно, за помилку. Я уявлення не мав, що в подруги Маріо є сестра, схожа на неї, як дві краплі води.

— Іди спати, золотце, — додала Марґарита. — Ти вільна.