Принц Ґаллії

— Про це не турбуйся. Я добре пам’ятаю цю стежину ще з минулих відвідин Кастель-Бланко, вона веде прямо до замку.

— А ти не передумаєш?

— Про це також не турбуйся. — Бланка підсунулася до Філіпа і поклала голову йому на плече. — Тепер вже я тебе не відпущу. Тепер нарікай на себе, любий, так просто ти мене не позбудешся. Надто довго я чекала на цей день…

Весь шлях до замку вони подолали майже без розмов. Дорóгою Бланка знай змахувала з вій сльози. Філіп удавав, що не помічає цього, не наважуючись спитати в неї, чому вона плаче.

Розділ XLIX

На вправного ловця звір сам біжить

Присутність поруч з Рікардом Іверо його сестри Гелени Ернан врахував заздалегідь і мав намір позбутися її за допомогою Ґастона д’Альбре, а от Марія Араґонська й Адель де Монтальбан ніяк не узгоджувалися з його планами. Проте не можна сказати, що ця обставина дуже засмутила Шатоф’єра. Він лише передбачав певні ускладнення в зв’язку з необхідністю звільнитися від цих двох дам і вже встиг продумати кілька варіантів своїх подальших дій.

Однак всі побоювання Ернана виявилися марними, і ніяких додаткових заходів вживати йому не довелося. Щойно він разом з Сімоном приєднався до товариства, Марія Араґонська, обурено пирхнувши, демонстративно від’їхала від гурту.

— Що сталося, кузино? — спитала в неї Гелена, притримуючи коня. — Ви покидаєте нас?

— Так, — відповіла Марія і кинула на Сімона презирливий погляд.

— Чому?

— Я вже втомилася. І взагалі, даремно я вибралася на цю прогулянку. Нудно, нецікаво… Повернуся краще до чоловіка.

Бачачи, що рішення Марії остаточне, Гелена під’їхала до неї.

— Що ж, гаразд. Я, признатися, теж не в захваті від прогулянки і з задоволенням повернуся в замок… Адель, — звернулася вона до молоденької ґрафині де Монтальбан, — ви з нами?

Ґрафиня крадькома зиркнула на Сімона, трохи зашарілася і заперечно похитала головою.

Гелена розсміялася:

— Ну, як хочете, дорогенька, як хочете. Воля ваша. — Вона пришпорила коня. — До побачення, панове. Пригляньте за моїм братом, добре? Йому треба гарненько розвіятися після вчорашнього.

— Неодмінно, пані, — пообіцяв їй Ернан. — Ми всі наглядатимемо за ним.

Марія Араґонська, не зронивши ні слова, хльоснула батогом по крупу свого коня і поїхала вслід за Геленою.

Коли обидві дівчини зникли за деревами, Ґастон спантеличено запитав у Сімона:

— Признайся, хлопче, чим ти так накапостив пані Марії, що вона сахається від тебе, мов чорт від ладану?

— Нічого я їй не зробив, — розгублено відповів Біґор, почервонівши, як варений рак. — Зовсім нічого.

— Він лише спробував позалицятися до неї, — пояснив Ернан. — Гм… Про подробиці я делікатно умовчу.

Д’Альбре осміхнувся:

— І що він у ній знайшов, оце вже не збагну! Занадто худорлява, ноги як тростинки, груди ледь помітні, та й лицем не дуже вдалася. Важко повірити, що Ізабелла Юлія — її рідна сестра.

— Замовкни, Ґастоне! — різко промовив Ернан. — Не забувай, що з нами дама.

Адель де Монтальбан нагородила Шатоф’єра чарівною усмішкою. Як і більшість жінок, вона досі перебувала під сильним враженням від Ернанового виступу на турнірі і була трохи закохана в нього.

— Пан д’Альбре дуже помиляється, — сказала ґрафиня. — Він судить лише по зовнішності, а тим часом кузина Марія чудова людина, душевна і чуйна жінка, гарна подруга. Вона погордлива, але не зарозуміла, не чваниться і не дивиться на всіх згори, як її пихата сестра. І до вашого відома, сам Кра… ваш кузен Аквітанський свого часу упадав за нею.

— Он як! — Ґастон схилив голову, на знак визнання своєї неправоти. — Тоді я беру назад усі свої слова і смиренно прошу у вас пробачення. Мій кузен Філіп для мене незаперечний авторитет, і, на моє переконання, дами, що привертають його увагу, гідні всілякого захоплення. Тепер я схиляюся перед пані Марією Юлією з її худенькими ногами і дівочими грудьми. А від її мале-е-есенького носика я геть божеволію.

Ґастон відверто провокував ґрафиню на сварку, сподіваючись, що вона образиться і залишить їхнє товариство. Та сімнадцятирічна Адель де Монтальбан виявилася міцним горішком, і її нітрохи не покоробило від Ґастонових грубощів. До того ж вона, вочевидь, твердо вирішила триматися біля Сімона.

— Але ж ви й блазень, пане д’Альбре, — спокійно відповіла Адель. — І до речі, про ноги. У кузини Гелени, щоб ви знали, завузькі стегна, та й груди невеликі. Втім, я не заперечую: личко в неї гарненьке, і взагалі вона писана красуня. Але характер у неї такий жахливий, що не доведи Господь.

— Ось, маєш, друзяко! — злорадно сказав Ернан. — Сам напросився… Ну, то що? Ми поїдемо куди-небудь чи так і тупцюватимемо на одному місці?

— А куди ти пропонуєш їхати? — запитав Сімон з такою награною байдужістю в голосі, що Адель де Монтальбан здивовано поглянула на нього, запідозривши щось неладне.

— В годині їзди звідси, — швидко заговорив Ернан, щоб чимшвидше зам’яти виниклу незручність, — якщо мене, звісно, вірно інформували, розташована садиба тутешнього лісника.