Читаем Професор Вільчур полностью

Ці слова дедалі виразніше засідали в її мозку. Ах, якби йшлося про когось іншого! Наприклад, про Юрковського, а не про професора. Тоді б у неї зовсім не було сумнівів. Вона ж знала, яким самотнім є Вільчур. Покинути його було рівносильно злочинові. Не зберегти дану йому обіцянку було б ганьбою.

«Я маю залишитися з ним і залишуся… залишуся!..»

Отже, на терези впало останнє слово, слово, яке вже нічого в ній не змінить. Вона повернулася і подивилася на Кольського. Серце її судомно стиснулося. Тремтячим голосом вона вимовла:

– Ви повинні якнайшвидше, вже завтра ж повернутися до Варшави. Обов’язково.

– Чому, панно Люціє? Що сталося? – запитав він з тривогою в голосі.

Вона похитала головою.

– Нічого, нічого, але якщо ви маєте до мене хоч трохи добрих почуттів, то поїдете відразу.

– Але чому?

Люція вже не могла опанувати себе. Сльози навернулись їй на очі, з грудей вирвалося здавлене ридання. Зляканий Кольський схопив її в обійми і сильно притиснув до себе.

– Кохана! – повторював він. – Заспокойся, кохана!

Тим не менше вона не могла задушити ридання. Вона відчувала руки, які підтримували її, але не мала сили вирватися з них. Відчувала його ніжні, сердечні і такі бажані поцілунки на своєму волоссі. І тим чіткіше відгукувалось в її свідомості, що вона має відмовитись від них назавжди, до кінця життя.

Кольський посадив Люцію у фотель і, стоячи на колінах, благав найніжнішими словами заспокоїтися. Поступово до неї поверталась здатність говорити. Він витирав їй очі і щоки своєю хусточкою.

– Я ніколи не залишу тебе, моя кохана, – говорив він. – Я не віддам тебе нікому.

– Янеку… Янеку… – шепотіла вона й обвила руками його шию.

У раптовому пориві він пригорнув її до себе.

– Ти кохаєш мене! Я знаю, що кохаєш!

– Тебе, тільки тебе!

– Ось бачиш, яке це щастя! Яке це велике щастя, – говорив він голосом, хрипким від хвилювання. – Ми одружимось і не розлучимось ніколи! Ніщо не розлучить нас, найдорожча моя і єдина!..

Люція, кусаючи губи, відштовхнула його від себе і похитала головою.

– Ні, Янеку… Ні… Я кохаю тебе, але ти дуже добре знаєш, що я невільна, що я не можу розпоряджатися собою. Ми обоє маємо змиритися з цим. І тут нічого не поробиш…

Він подивився на неї зі страхом.

– Як я маю розуміти, що ти невільна? Що ти хочеш цим сказати?

– Що у мене є зобов’язання, від яких я не можу відмовитись.

Він узяв її за лікоть.

– Люціє, це означає, що ти його…. що вас із ним пов’язує…

Вона зрозуміла питання, яке він не міг вичавити з себе, і живо запротестувала:

– О ні, не дай Боже! Але є зобов’язання у сто разів сильніше, ніж…

– Ніякі зобов’язання, – спалахнув він, – не можуть бути сильніші від справжнього почуття.

Вона заперечила рухом голови.

– Це дуже простий підхід. Ні, я так не можу. Я не могла б розпочати з ним про це розмову. Ці слова не змогли б вимовити мої вуста. Досить лишень подумати про те, яким трагічним було життя цієї людини, скільки образ незаслужено впало на нього, як багато лиха трапилось йому, цього доброго чоловіка з чутливим серцем, людину дивовижної душевної чистоти. Ні, Янеку. Я, на жаль, занадто пізно покохала тебе. І тепер уже нічого не можу зробити. Я б зневажала саму себе, коли б мала приєднатись до когорти тих людей, які образили його. Ні, Янеку, я б не змогла жити, знаючи, що я зробила підлість… Важко мені, бачить Бог, як важко, але цьому вже не можна зарадити.

– Люціє, – почав він, але вона перервала його:

– Не будемо більше говорити про це. Чому маємо мучити себе даремно?

– Але вислухай мене. Я повністю переконаний, я знаю про те, що професор принаймні не вимагатиме, щоб ти виконала свою обіцянку.

– Звідки ти можеш знати про це? – спитала вона здивовано.

– Він сам сказав мені про це.

– Як це?.. Ти говорив з ним про це?! Це неможливо!

– Не про це. Але я переконаний, що він навмисно хотів дати мені зрозуміти, щоб я не втрачав надії повернути тебе.

– Хотів дати зрозуміти?.. – сказала вона з сумною посмішкою.

Кольський втратив терпіння.

– Ну, так от, я повторю тобі нашу розмову. Ні з того ні з сього він запитав мене, скільки мені років і чому я не женюсь. А потім він почав вмовляти мене одружитися і ясно дав зрозуміти, що не слід одружуватися у старшому віці і що не можна одружитися на жінці набагато молодшій від себе. Це досить конкретно прозвучало як пропозиція: якщо кохаєш, то бери її. З мого боку не зустрінеш жодних перешкод, бо я не одружуся з нею.

На якусь мить в очах Люції зблиснула радість. Вона не сумнівалася у правдивості слів Кольського. Напевно Вільчур сказав йому про це і сказав, можливо, навмисне. Однак це не розв’язувало рук Люції, не відкривало вільну дорогу.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Шагреневая кожа
Шагреневая кожа

По произведениям Оноре де Бальзака (1799—1850) можно составить исчерпывающее представление об истории и повседневной жизни Франции первой половины XIX века. Но Бальзак не только описал окружающий его мир, он еще и создал свой собственный мир – многотомную «Человеческую комедию». Бальзаковские герои – люди, объятые сильной, всепоглощающей и чаще всего губительной страстью. Их собственные желания оказываются смертельны. В романе «Шагреневая кожа» Бальзак описал эту ситуацию с помощью выразительной метафоры: волшебный талисман исполняет все желания главного героя, но каждое исполненное желание укорачивает срок его жизни. Так же гибельна страсть художника к совершенству, описанная в рассказе «Неведомый шедевр». При выпуске классических книг нам, издательству «Время», очень хотелось создать действительно современную серию, показать живую связь неувядающей классики и окружающей действительности. Поэтому мы обратились к известным литераторам, ученым, журналистам и деятелям культуры с просьбой написать к выбранным ими книгам сопроводительные статьи – не сухие пояснительные тексты и не шпаргалки к экзаменам, а своего рода объяснения в любви дорогим их сердцам авторам. У кого-то получилось возвышенно и трогательно, у кого-то посуше и поакадемичней, но это всегда искренне и интересно, а иногда – неожиданно и необычно. В любви к творчеству Оноре де Бальзака признаётся переводчик и историк литературы Вера Мильчина – книгу стоит прочесть уже затем, чтобы сверить своё мнение со статьёй и взглянуть на произведение под другим углом.

Оноре де Бальзак

Проза / Зарубежная классическая проза / Классическая проза
Большое собрание сочинений в одном томе
Большое собрание сочинений в одном томе

Добро пожаловать в мир Г.Ф. Лавкрафта! В нём вы окунётесь в атмосферу беспредельного ужаса перед неведомыми силами и почувствуете трепет прикосновения к сверхъестественному.Имя Говарда Филлипса Лавкрафта прогремело на весь мир, как эталон литературы ужаса. Фигура писателя окружена покровом домыслов, мифов и загадок. И действительно, чтобы создать свою вселенную, свой мир, разительно отличающийся от реального, надо было обладать неукротимой фантазией и смелостью безумца. При чтении его творений не покидает ощущение, что Зазеркалье совсем рядом, стоит только сделать один шаг, и ты очутишься в неведомом и жутком мире…Лавкрафт смешал обыденную действительность и вселенский кошмар, показал столкновение простого человека с непостижимыми, а порой и смертельно опасными созданиями. Дагон, Ктулху, Йог-Сотот и многие другие темные божества, придуманные им в 1920-е годы, приобрели впоследствии такую популярность, что сотни творцов фантастики, включая Нила Геймана и Стивена Кинга, до сих пор продолжают расширять его мифологию. Из последнего в 2022 году вышел сериал «Кабинет редкостей Гильермо дель Торо», где два эпизода основаны на рассказах Лавкрафта.В сборник вошли как самые известные рассказы писателя, так и многие давно не переиздававшиеся рассказы.

Говард Лавкрафт

Зарубежная классическая проза