Читаем Професор Вільчур полностью

Він так і просидів залишок ночі, запалюючи одну цигарку за іншою, і думав над цією безнадійною ситуацією. Коли почало світати, він встав і почав збирати речі. Він мав виконати прохання Люції. Власне, він і сам розумів, що слід якнайшвидше виїхати. Після сніданку він піде до млина і попросить підвезти його до станції. Кольський не міг більше залишатися у цій кімнаті і, накинувши пальто, вийшов пройтися.

Повітря було холодне, а все навколо: дерева, паркани, дахи і земля – було вкрите густим сріблястим інеєм. На сході у блідій зелені неба яскравіли перші пурпурні промені. День обіцяв бути ясним і морозним. Кольський повернув до ставків. Вони ще не замерзли. Тільки біля берегів, на мілководді, як скло, виблискувала поверхня льоду. Він підійшов до краю другого ставка, а коли повернувся, побачив стовп диму над комином лікарні. Ймовірно, вже прийшла Донка й готує сніданок.

На ґанку він зустрівся з професором.

– Добрий день, пане колего, – привітав його Вільчур. – Прекрасний схід сонця. Я бачу, що й ви полюбляєте ранні прогулянки на самоті. Я стукав до вас, а потім зазирнув. Що це означає? Навіщо ви зібрали свої речі?

Кольський, не дивлячись на нього, відповів:

– Я вже мушу їхати. Терміново. Я занадто довго тут засидівся.

– Нема про що говорити. Я не пущу вас. Якщо йдеться про клініку, то не турбуйтеся, будь ласка. Зрештою, пан професор Добранецький зобов’язаний мені трохи подяки, і якщо я вас тут затримую, то він не може ображатися, тим більше що й по відношенню до вас у нього неоплачений серйозний моральний борг.

– Я все це знаю, але, на жаль, хоч мені тут так приємно, довше залишитися не можу.

Вільчур узяв його під руку.

– Гаразд, про це ми поговоримо пізніше. А зараз розкажіть мені, як ви там вчора веселилися у Павліцьких. Судячи з того, що повернулися ви рано, там було не дуже весело.

– Навпаки, – сказав Кольський. – Зібралося багато гостей, подали чудову вечерю, багато танцювали…

Вільчур придивився до нього уважно.

– А вираз обличчя у вас, колего, такий ніби не з балу повернулись, а з похорону.

Кольський ніяково усміхнувся і сказав:

– Може, ви й маєте рацію, професоре.

Вільчур кашлянув, і деякий час вони обидва мовчали. Кольський гарячково думав, чи не краще буде наперекір Люції зараз же відверто розповісти професорові про те, що сталося, щиро передати свою розмову з нею і попросити допомогти. Дорого йому коштувало змусити себе мовчати.

Першим заговорив Вільчур:

– Ви подивіться, як красиво сходить сонце. Тут, у прикордонних районах, навіть пізня осінь надзвичайно красива. У цьому свіжому повітрі легені дихають інакше, ніж в місті. Особливо старі легені.

Він зробив паузу і потім додав:

– І хоч у вас молоді легені, так просто я вас не відпущу.

– Але, пане професоре… – почав Кольський.

– Навіть немає про що говорити, – перервав його Вільчур. – Що це за порушення субординації? Ну, ходімо. Там уже, напевно, сніданок готовий.

У кімнаті Люції дійсно вже був приготований сніданок. Люція наливала молоко в кружки. Донка крутилася навколо столу.

Цілком невимушено Люція привіталася з Кольским, проте виглядала блідою.

– То як повеселилися у Павліцьких? – запитав Вільчур, цілуючи руку Люції.

Вона посміхнулася йому у відповідь.

– Ах, чудово, професоре. Псувало мені вечір лише те, що не було вас. Усі питали, чому ви не приїхали, а господарі були щиро засмучені. Справді я почувалася щасливою, слухаючи, як усі говорять про вас. Наступного тижня ми маємо поїхати туди обов’язково з вами…

Кольський краєчком ока з подивом, який важко було приховати, придивлявся до Люції. Вона поводилася навіть кокетливо. За сніданком зверталася тільки до професора, з посмішкою подавала йому хліб і масло, багато і жваво говорила.

Коли вже встали з-за столу, вона байдужим тоном звернулася до Кольського:

– Ви вже були у Прокопа і попросили коней?

– Ще ні, – опускаючи очі, відповів Кольський.

– Бо якщо ви хочете встигнути на поїзд, потрібно виїхати перед дев’ятою.

– Гаразд, я зараз піду до млина.

Вільчур кашлянув.

– Колега Кольський сьогодні ще не поїде. Я вмовив його залишитися: він мусить мені допомогти. Адже у нас сьогодні дві серйозні операції, а я сумніваюся, що Павліцькому після балу захочеться заїхати до нас. Напевно, він втомлений і вилежується в ліжку.

На це ніхто не відреагував.

У приймальні вже зібралися пацієнти. Їх було небагато. Три баби, закутані в товсті хустки, один литовець з Бервінт і двоє дітей з грижами з Нескупи. Крім них, був ще рудий Віталіс, наймит з млина, який вранці послизнувся і, падаючи, вивихнув ногу.

До дванадцятої години Вільчур і Люція прийняли всіх пацієнтів. Кольський в операційній ще був зайнятий складанням важкого перелому руки однієї з пацієнток. У неї було слабке серце, тому операцію довелося проводити без наркозу. Час від часу лунали крики оперованої.

Професор зняв халат і, миючи руки, сказав:

– Зайдіть до мене зараз, панно Люціє. Дещо вам покажу.

– Що? – вигукнула вона. – А, здогадуюся. Вчора ж мала би прийти посилка із закупленими апаратами.

– Так, посилка справді прийшла, – підтвердив Вільчур. – Але крім неї, я отримав ще дещо. Щось дуже цікаве.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Шагреневая кожа
Шагреневая кожа

По произведениям Оноре де Бальзака (1799—1850) можно составить исчерпывающее представление об истории и повседневной жизни Франции первой половины XIX века. Но Бальзак не только описал окружающий его мир, он еще и создал свой собственный мир – многотомную «Человеческую комедию». Бальзаковские герои – люди, объятые сильной, всепоглощающей и чаще всего губительной страстью. Их собственные желания оказываются смертельны. В романе «Шагреневая кожа» Бальзак описал эту ситуацию с помощью выразительной метафоры: волшебный талисман исполняет все желания главного героя, но каждое исполненное желание укорачивает срок его жизни. Так же гибельна страсть художника к совершенству, описанная в рассказе «Неведомый шедевр». При выпуске классических книг нам, издательству «Время», очень хотелось создать действительно современную серию, показать живую связь неувядающей классики и окружающей действительности. Поэтому мы обратились к известным литераторам, ученым, журналистам и деятелям культуры с просьбой написать к выбранным ими книгам сопроводительные статьи – не сухие пояснительные тексты и не шпаргалки к экзаменам, а своего рода объяснения в любви дорогим их сердцам авторам. У кого-то получилось возвышенно и трогательно, у кого-то посуше и поакадемичней, но это всегда искренне и интересно, а иногда – неожиданно и необычно. В любви к творчеству Оноре де Бальзака признаётся переводчик и историк литературы Вера Мильчина – книгу стоит прочесть уже затем, чтобы сверить своё мнение со статьёй и взглянуть на произведение под другим углом.

Оноре де Бальзак

Проза / Зарубежная классическая проза / Классическая проза
Большое собрание сочинений в одном томе
Большое собрание сочинений в одном томе

Добро пожаловать в мир Г.Ф. Лавкрафта! В нём вы окунётесь в атмосферу беспредельного ужаса перед неведомыми силами и почувствуете трепет прикосновения к сверхъестественному.Имя Говарда Филлипса Лавкрафта прогремело на весь мир, как эталон литературы ужаса. Фигура писателя окружена покровом домыслов, мифов и загадок. И действительно, чтобы создать свою вселенную, свой мир, разительно отличающийся от реального, надо было обладать неукротимой фантазией и смелостью безумца. При чтении его творений не покидает ощущение, что Зазеркалье совсем рядом, стоит только сделать один шаг, и ты очутишься в неведомом и жутком мире…Лавкрафт смешал обыденную действительность и вселенский кошмар, показал столкновение простого человека с непостижимыми, а порой и смертельно опасными созданиями. Дагон, Ктулху, Йог-Сотот и многие другие темные божества, придуманные им в 1920-е годы, приобрели впоследствии такую популярность, что сотни творцов фантастики, включая Нила Геймана и Стивена Кинга, до сих пор продолжают расширять его мифологию. Из последнего в 2022 году вышел сериал «Кабинет редкостей Гильермо дель Торо», где два эпизода основаны на рассказах Лавкрафта.В сборник вошли как самые известные рассказы писателя, так и многие давно не переиздававшиеся рассказы.

Говард Лавкрафт

Зарубежная классическая проза