Протистояння. Том 1

А тоді до нього дійшло, що він не може собі це дозволити. Принаймні не раніше, ніж Вейн перешле йому наступний чек із роялті. Точніше, те, що лишиться після того, як наїдяться найголодніші пси Лос-Анджелеса. І це вже не кажучи про поточні витрати: оренда за паркінг «датсана-зета» і чималі суми, які потрібно відправити до п’ятниці, якщо він не хоче, щоб люб’язні місцеві рекетири почали його шукати, — а думка про це його не приваблювала. І після вчорашньої гулянки, яка починалася так безневинно, — Бадді, його наречена та оральна гігієністка, знайома дівчини Бадді («Ларрі, чудова лялечка з Бронксу, чудове почуття гумору, будеш у захваті»), — грошенят у нього поменшало. Ні. Якщо бути точним, у кишені самі копійки дзеленчали. Від цієї думки стало не по собі. І що робити, як виїде від матері? Зняти номер? Швейцар будь-якого пристойного готелю спершу розрегочеться, а тоді пошле його якнайдалі. Одягнений він непогано, проте швейцари наскрізь бачать таких, як він. Якимось чином ці покидьки все знають. Порожній гаманець вони чують на нюх.

— Не треба, — лагідно промовила мати. — Не їдь, Ларрі. Я закупила твої улюблені наїдки. Певне, ти зазирав до холодильника. І сьогодні ввечері я хотіла пограти з тобою в джин рамі[60].

— Ма, ти не вмієш грати в джин, — сказав він, слабко всміхнувшись.

— При ставці пенні за очко я в тебе бампер зірву.

— Хіба що дам тобі фору в сто очок…

— Ви тільки послухайте цього шмаркача, — добродушно підштрикнула вона сина. — Це якщо я дам тобі сто очок. Не вшивайся так скоро. Що скажеш, Ларрі?

— Гаразд, — сказав він.

Уперше за весь день йому стало добре, справді добре. Тихенький голосок усередині прошепотів, що він знову взявся за своє, знову: «Ларрі, ти геть не змінився, знову їдеш зайцем». Та він не слухав. Це ж його мати, кінець кінцем, і вона сама запропонувала йому лишитися. Так, спершу наговорила багато неприємних речей, та прохання лишається проханням, так чи ні?

— Слухай сюди. За квитки на матч четвертого липня плачу я. Обчищу тебе сьогодні, а тоді просто зачерпну звідти жменьку. Якраз вистачить.

— Та ти й помідор не обчистиш, — добродушно сказала вона й розвернулася до полиць. — Унизу є чоловічий туалет. Чому б тобі не зазирнути туди й не змити кров із лоба? А тоді візьми з моєї сумочки десять доларів і сходи в кіно. На Третій авеню досі є непогані кінотеатри. І тримайся подалі від тих гадючників на Сорок Дев’ятій вулиці та Бродвеї.

— За кілька днів я поверну тобі гроші, — мовив Ларрі. — Цього тижня мій запис на вісімнадцятому місці в чарті «Білборда». Зазирнув до «Сема Ґуді»[61] дорогою.

— Чудово. Та якщо ти такий багатій, чому на чарти повитріщався, а примірника не купив?

Зненацька Ларрі перехопило горло. Він кахикнув, та клубок за кадиком нікуди не дівся.

— Ну, не зважай, — сказала мати. — Мій язик — наче коняка з кепським норовом: як розженеться, то бігтиме, аж доки не стомиться. Ти ж знаєш, Ларрі. Візьми п’ятнадцять замість десятки. Назвемо це позикою. Гадаю, так чи інакше, а борг ти повернеш.

— Так, — озвався Ларрі.

Він підійшов до неї та смикнув за пелену сукні, наче маленький хлопчик. Вона зиркнула вниз. Ларрі став навшпиньки та поцілував її в щоку.

— Я люблю тебе, ма.

Вона виглядала стривоженою, та не поцілунком — її наполохали його слова або сам тон.

— Та я знаю, Ларрі, — мовила вона.

— І щодо того, що ти сказала… про мене й халепу. Так, у мене є невеличка проблема, але не…

Її відповідь була холодною й водночас суворою. Такою холодною, що він навіть трохи злякався.

— Навіть чути про це не хочу.

— Окей, — сказав він. — Слухай, ма… який найкращий кінотеатр поблизу?

— «Лакс Твін», та я не знаю, що там зараз показують.

— Байдуже. Знаєш що? В Америці є три речі, які можна знайти будь-де, але найвищого ґатунку — лише тут, у Нью-Йорку.

— Справді, пане критику? І що ж це за речі?

— Кіно, бейсбол та хот-доґи від «Недікс»[62].

Вона засміялася.

— А ти не дурень, Ларрі, з розумом у тебе завжди був порядок.

Він спустився до чоловічої вбиральні. Змив кров із лоба. Потім знову піднявся нагору й поцілував матір. Узяв п’ятнадцять доларів із її потертої чорної сумочки. А тоді пішов до «Лаксу». Там він подивився, як божевільний та єхидний привид на ім’я Фредді Крюґер затягує ватагу підлітків у сипучі піски їхніх снів — усі вони, крім молодої героїні, загинули. Наприкінці Крюґер також помер, та важко було стверджувати це, і, оскільки після назви фільму стояла римська цифра, а на сеанс прийшло чимало людей, Ларрі подумав, що покидьок із лезами на кінчиках пальців іще повернеться, однак він не здогадувався, що звук, який долинав із заднього ряду, віщував смерть походів у кіно: продовжень не буде, і дуже скоро перестануть з’являтися будь-які нові фільми.

Із заднього ряду чувся чийсь кашель.

Розділ 12

У дальшому кутку вітальні стояв високий маятниковий годинник. Френні Ґолдсміт усе життя слухала його цокання. Воно було візитівкою кімнати, і Френні її ніколи не любила, а в певні дні (як-от сьогодні) активно ненавиділа.