Протистояння. Том 1

Він побіг сходами донизу, до квартири містера Фрімена, і в чорних хмарах загуркотів грім. Щойно Ларрі скочив на сходовий майданчик другого поверху, розчахнулися двері, і його ляснуло холодним дощем.

Розділ 20

«Гарборсайд» був найстарішим готелем в Оґанквіті. Відтоді, як на іншому березі збудували новий яхт-клуб, краєвид із його вікон погіршав, але такого дня, коли небо інфікували швидкоплинні грози, панорама відкривалася досить непогана.

Френні сиділа біля вікна вже зо три години, намагаючись написати листа Ґрейс Даґґан, подружці з коледжу, яка збиралася вступати до університету Меріленду. То був не сповідальний лист про вагітність чи сварку з матір’ю — така писанина лише пригнітила б її, і Френ гадала, що Ґрейс і так усе дізнається з власних джерел. Вона лише намагалася написати дружнього листа. Велосипедна прогулянка до Рейнджлі, на яку ми їздили в травні разом із Джессі та Семом Лотропом і Саллі Венселас. Іспит із біології, на якому мені пощастило. Нова робота Пеґґі Тейт, ще однієї знайомої по коледжу: її взяли молодшим службовцем до Сенату. Весілля Емі Лодер, що відбудеться незабаром.

Лист, проте, не бажав писатися. Піротехнічна вистава над водою зіграла свою роль — як можна сконцентруватися, коли за вікном вирують примхливі грози? Та головним було те, що жодна з новин у листі не була розказана дійсно чесно. Правда дещо викривлялася, як провертається ніж у руці — замість того щоб зчистити шкірку, він ковзає картоплею й ріже пальці. Велосипедна поїздка видалася гарною, однак тепер їм із Джессі було вже не так весело. Їй справді поталанило на іспиті BY-7, однак не на тому, який дійсно впливав на загальну оцінку. Вони з Ґрейс ніколи не були близькими з Пеґґі Тейт, а в теперішньому становищі весілля Емі здавалося Френні радше невдалим жартом, аніж радісною подією. Емі виходить заміж, а в мене скоро буде дитина, ха-ха-ха.

Відчуваючи, що лист потрібно завершити бодай для того, щоб не мучитися, вона написала:

У мене й самої проблеми, хай йому, купа проблем, однак мені не стає духу їх усі розписати. Від самих думок нудить! Однак гадаю, що до Дня незалежності ми вже побачимося — хіба що в тебе змінилися плани відтоді, як списувалися минулого разу (Одна цидулка за шість тижнів? Я вже починаю переживати, чи тобі, дівчисько, хтось усі пальці не обрубав!). Побачимось, і я все тобі розкажу. Мені б дуже знадобилася твоя порада.

Ти вір у мене, а я — у тебе[97].

Френ

Вона підписалася своєю звичною розмашисто-кумедною завитушкою, яка зайняла половину простору, що лишався на аркуші. Навіть сам підпис змусив її почуватися лицеміркою — більше, ніж будь-коли. Вона склала аркуш, заклеїла конверт, надписала адресу й приставила його до дзеркала. Завершено.

Ну от. Що далі?

Знову ставало темно, як увечері. Вона підвелася й почала тинятися кімнатою. Хотілося вийти на вулицю, та куди податися? До кіно? Той єдиний фільм, що зараз показують у містечку, вона вже дивилася. З Джессі. Поїхати до Портленда пороздивлятися одяг? Нецікаво. Єдиний одяг, на який вона зможе дивитися реалістично, — той, у якого еластична талія. Щоб на двох місця вистачило.

Сьогодні їй зателефонували три людини — спершу з гарними новинами, потім із нейтральними, насамкінець із поганими. Френ воліла б, щоб порядок був зворотним. На вулиці пішов дощ, знову затьмаривши пірс. Вона вирішила, що вийде пройтись, і до біса той дощ. Може, від свіжого повітря та літньої вологи їй стане краще. Може, навіть зайде кудись випити келих пива. Щастя в пляшці. Ну, бодай душевна рівновага.

Спершу подзвонила Деббі Сміт із Соммерсворта. Вона радо прийме Френ, привітно сказала Деббі. Власне, Френ її просто виручить. Одна з двох дівчат, які жили з нею, виїхала в травні, отримавши в одній заготівельній фірмі посаду секретарки. Вони з Родою більше не витягували квартплату.

— І ми обидві походимо з багатодітних сімей, — мовила Деббі. — Дитячий плач нас не турбуватиме.