Протистояння. Том 1

— Джессі, — мовила вона, — ні ти, ні я не планували цю дитину. Я приймала пігулки саме для того, щоб вона не з’явилась, і це було спільне рішення. Твоя відповідальність тут ні до чого.

— Але ж…

— Ні, Джессе, — твердо сказала вона.

Він зітхнув.

— Вийдеш на зв’язок, як влаштуєшся?

— Гадаю, що так.

— Ти й досі збираєшся повернутися до навчання?

— Урешті-решт, так, повернуся. Візьму академвідпустку на осінній семестр. Можливо, у них є заочна форма навчання.

— Френні, як буду потрібен, ти знаєш, де мене знайти. Я не збираюся тікати.

— Та знаю, Джессі.

— Як будуть потрібні гроші…

— Так.

— Телефонуй. Я не буду на тебе тиснути, проте… я б хотів із тобою побачитися.

— Гаразд, Джессе.

— Бувай, Френ.

— Бувай.

Коли вона поклала слухавку, прощання видалось аж надто остаточним, а розмова — незавершеною. І тут до неї дійшло чому: вони вперше не обмінялися звичним «я кохаю тебе». Френні це засмутило, і вона сказала собі, що не варто хнюпитись, однак слова не допомогли.

Останній дзвінок пролунав близько дванадцятої — телефонував батько. Позавчора вони обідали разом, і він розказував про те, як хвилюється за Карлу і як на неї подіяли новини. Минулої ночі жінка не лягла в ліжко, натомість провела весь час у вітальні, вивчаючи старі генеалогічні записи. Він зазирнув близько пів на дванадцяту й спитав, коли вона підійметься. Карла сиділа з розпущеним волоссям, яке спадало на вкриті нічною сорочкою плечі, — Пітер сказав, що вона мала дикий вигляд, немов не при своєму розумі. Важкий альбом з історією сім’ї лежав у неї на колінах, і вона навіть не глянула на чоловіка, лише сторінки гортала. Сказала, що не хоче спати. Що незабаром підніметься. Коли Френ із батьком сиділи в кабінці «Обіду на розі», Пітер розказав, що Карла підхопила застуду, — він тоді більше дивився на гамбургери, ніж їв їх. У неї був закладений ніс. Коли Пітер спитав, чи хоче вона склянку молока, жінка нічого не відповіла. Учора вранці він побачив, як Карла спить у тому ж кріслі, досі тримаючи на колінах альбом.

Коли вона нарешті прокинулася, з вигляду їй стало краще й повернулася тяма, однак застуда погіршилася. Карла відмахнулася від пропозиції викликати доктора Едмонтона — сказала, що то звичайний бронхіт. Вона натерла груди «Віксом», приклала туди квадратний фланелевий згорток і вирішила, що пазухи вже прочищаються. Однак Пітер сказав Френні: попри те, що дружина не дала зміряти їй температуру, він гадав, що в неї був жар, кілька градусів понад норму.

Він зателефонував до Френ, щойно почалася перша гроза. Над гаванню стали тихо збиратися фіолетові й чорні хмари, і пішов дощ — спершу лише накрапало, а тоді полило як із відра. Поки вони розмовляли, Френ визирала з вікна й бачила, як у воду за хвилерізом б’ють блискавки, при цьому на дроті щоразу чулося шурхотіння — наче платівку дряпала голка фонографа.

— Сьогодні вона лежить у ліжку, — сказав Пітер. — Нарешті погодилася, щоб її оглянув Том Едмонтон.

— Він уже приходив?

— Щойно пішов. Каже, у неї грип.

— О Боже, — сказала Френ, заплющуючи очі. — У її віці це не жарти.

— Так, не жарти, — він трохи помовчав. — Френні, я йому все розповів. І про дитину, і про вашу з Карлою сварку. Ми водили тебе до Тома ще тоді, як ти була немовлям, і він уміє тримати язика на припоні. Я мусив дізнатися, чому вона захворіла. Він сказав, що сварка тут ні до чого. Грип є грип, схопив — і все.

— Хто кого схопив… — похмуро сказала Френ.

— Прошу?

— Не зважай, — відповіла вона: батько був надзвичайно ерудованим чоловіком, однак не фанатом «AC/DC»[99]. — Продовжуй.

— А більше нема чого розказувати, серденько. Том говорить, що ця зараза всюди. Якийсь навдивовижу паскудний різновид. Начебто мігрував до нас зі сходу, наразі весь Нью-Йорк хворіє.

— Однак проспати всю ніч у вітальні… — невпевнено заговорила вона.

— Насправді він сказав, що сон у вертикальному положенні має бути кориснішим для легень та бронхів. Більше нічого не казав, та Альберта Едмонтон належить до всіх тих спільнот, що й Карла, тож у цьому не було потреби. Френ, ми обоє знаємо, що вона вже давно наражалася на щось таке. Карла в нас голова Міського історичного товариства, секретар Жіночого клубу й клубу «Любителі літератури», двадцять годин на тиждень просиджує в бібліотеці, і відтоді, як помер Фред, вона займалася справами «Маршу монеток»[100], а минулого року взялася ще й за «Фонд серця». Крім цього, Карла намагалася зібрати кошти для Генеалогічного товариства Східного Мейну. Вона виснажена, знесилена. І це частково пояснює, чому вона на тебе зірвалася. Едмонтон лише сказав, що до неї причепилася б перша-ліпша зараза. Ото й весь коментар. Вона старіє, Френні, а старіти не хоче — Карла працює більше за мене.

— Татусю, вона сильно хвора?

— Лежить у ліжку, п’є сік і ковтає пігулки, що Том прописав. Я взяв вихідний, а завтра з нею посидить місіс Голлідей. Карла просила її прийти, щоб вони склали план для червневого зібрання Історичного товариства. — Він шумно зітхнув, і блискавка знову дряпнула по дроту. — Інколи мені здається, що вона хоче померти за роботою.