Читаем С@мотність в мережі. 15 хвилин по тому полностью

Але часом краще — для всіх — було би їм залишитись вдома. Знав то з розмови з певною барменшою зі сходу Сполучених Штатів.

Послали його з доповіддю на конгрес в Колумбус, штат Огайо. Ніхто з інституту не хотів їхати. Всі були так зайняті приготуваннями до Різдва, що конгрес в Колумбусі, Огайо, зараз перед святами виглядав як кара за лінощі або перше попередження, що незабаром звільнення. «А ви власне, якщо не помиляюсь, не робите ніяких великих приготувань, правда?» — так ніби випадково запитав його шеф якогось ранку, біля кавоварки на кухні. Правда. Він «не робив ніяких приготувань». Просто намагався перебути від 23 грудня до Нового Року. Це не вимагало ніяких приготувань. Святий вечір в офісі за комп’ютером не вимагав ніяких приготувань. Вистачить як щодня приїхати на роботу. Тільки ввечері треба бути пильним. Найкраще сидіти при вимкнутому світлі, щоб охоронець не помітив. В принципі, дозволяється. Але виправдання виглядають якось по-дурному.

Полетів. Два роки тому. На початку грудня. Ще до НЕЇ. Зовсім не хотів летіти, бо в Колумбусі, Огайо навіть травень діє депресивно, не говорячи вже про листопад і грудень. Бо Колумбус, Огайо, то просто місто, яке було збудовано просто для того, щоб десь можна було розмістити наступного Макдональдса. Пам’ятає, як в перший вечір після нудного дня на конгресі пішов до бару на головній вулиці. Найбільш освітлений неоновими вивісками будинок в околиці. У бара була спільна парковка з Макдональдсом.

Зайшов до задимленої, галасливої зали. Сів в кутку за столиком, який залишався вільним, хоча цілий бар був заповнений людьми під зав’язку. Прямо перед телевізором, по якому йшов чорно-білий фільм з Фредом Астером. Через кілька хвилин помітив, що чоловіки дивляться на нього з неприкритим здивуванням. Жінок не було, тільки барменка в сірому костюмі, гранатових кросівках і рожевою заплямленою косинкою на шиї. Виглядала років на 60. В більшості американських барах, в яких бував, за стійкою стояли чоловіки або дуже молоді жінки. Найперше придивився до барменки. В овалі, окресленому стійкою, майже бігала, приймаючи замовлення, наповнюючи склянки і келихи кольоровими рідинами, вистукуючи суми на касовому апараті. Мав враження, що всі в барі — то її добрі знайомі. В певний момент, подаючи йому черговий келих, затрималась і сказала:

Чи вам відомо, що на цьому місці ніхто не сідає вже 18 днів?

Подивився на неї зацікавлено.

Бачте, пане, в четвер, 18 днів тому, сів тут наш Майкл. Десь вашого віку, а може і молодший, тільки набагато лисійший. Він мав магазинчик з газетами, біля ратуші. В нього добре йшли справи. Дуже добре. Нещодавно отримав ліцензію на продаж білетів того найновішого тоталізатора. В Колумбусі тільки він отримав ту ліцензію. Вісімнадцять днів тому прийшов як і кожного вечора, сів на цьому місці і замовив два віскі без льоду. Принесла йому шотландського, бо знала, що він найбільш полюбляє шотландський. Це було трохи дивно, бо він ніколи не замовляв дві порції відразу. Добре його знала. Приходив сюди щодня, відколи я тут працюю. Одинадцять років. Поставив обидві чарки перед собою. Випив першу. Потім підняв другу, швидко випив половину, вийняв пістолет, вистрілив в екран з тим спортивним коментатором на NBC. Допив віскі, відставив склянку, серветкою сумлінно витер насухо слід від склянки, з кишені своєї шкіряної куртки — бо знаєте, він ходив в такій жахливій старомодній куртці навіть влітку — вийняв блакитного конверта і поклав біля склянки. Потім встромив дуло пістолету собі до рота і потягнув за курок. Відірвало йому три четверті голови. Той залишок ударив в стіну, так на рівні вашого плеча і впав на стіл. Так і сидів, поки не приїхала поліція. Взяли того конверта. Хотіла його перед ними забрати, але його повністю залило кров’ю. А я, знаєте, боюсь крові і павуків. Самотній був, потім говорили, от і з ґлузду з’їхав. Але я в те не вірю. Майже всі в цьому барі — самотні, але ніхто себе не вбиває. Напевне мав якісь борги.

Дивився на неї, не розуміючи, навіщо вона розповідає йому про відстрілену голову когось, хто за її думкою мав борги. Бо ж він добре знав, що Майкл не через борги вистрілив в телевізор, а потім в свою голову. І в той момент вона, нібито відчувши його подив, додала:

Говорю вам це, щоб ви не думали, що ми тут в Колумбусі не любимо чужих. Просто люди не наближаються до того місця з того часу, як Майкл те зробив. Думають, що те місце врочене. А я думаю, що просто звідси найзручніше влучити в телевізор.

Посміхнулась до нього, поставила чергову паличку на круглій серветці під келихом і відійшла.


Перейти на страницу:

Похожие книги

Последний
Последний

Молодая студентка Ривер Уиллоу приезжает на Рождество повидаться с семьей в родной город Лоренс, штат Канзас. По дороге к дому она оказывается свидетельницей аварии: незнакомого ей мужчину сбивает автомобиль, едва не задев при этом ее саму. Оправившись от испуга, девушка подоспевает к пострадавшему в надежде помочь ему дождаться скорой помощи. В суматохе Ривер не успевает понять, что произошло, однако после этой встрече на ее руке остается странный след: два прокола, напоминающие змеиный укус. В попытке разобраться в происходящем Ривер обращается к своему давнему школьному другу и постепенно понимает, что волею случая оказывается втянута в давнее противостояние, длящееся уже более сотни лет…

Алексей Кумелев , Алла Гореликова , Игорь Байкалов , Катя Дорохова , Эрика Стим

Фантастика / Современная русская и зарубежная проза / Постапокалипсис / Социально-психологическая фантастика / Разное
Ад
Ад

Где же ангел-хранитель семьи Романовых, оберегавший их долгие годы от всяческих бед и несчастий? Все, что так тщательно выстраивалось годами, в одночасье рухнуло, как карточный домик. Ушли близкие люди, за сыном охотятся явные уголовники, и он скрывается неизвестно где, совсем чужой стала дочь. Горечь и отчаяние поселились в душах Родислава и Любы. Ложь, годами разъедавшая их семейный уклад, окончательно победила: они оказались на руинах собственной, казавшейся такой счастливой и гармоничной жизни. И никакие внешние — такие никчемные! — признаки успеха и благополучия не могут их утешить. Что они могут противопоставить жесткой и неприятной правде о самих себе? Опять какую-нибудь утешающую ложь? Но они больше не хотят и не могут прятаться от самих себя, продолжать своими руками превращать жизнь в настоящий ад. И все же вопреки всем внешним обстоятельствам они всегда любили друг друга, и неужели это не поможет им преодолеть любые, даже самые трагические испытания?

Александра Маринина

Современная русская и зарубежная проза
Люди августа
Люди августа

1991 год. Август. На Лубянке свален бронзовый истукан, и многим кажется, что здесь и сейчас рождается новая страна. В эти эйфорические дни обычный советский подросток получает необычный подарок – втайне написанную бабушкой историю семьи.Эта история дважды поразит его. В первый раз – когда он осознает, сколького он не знал, почему рос как дичок. А второй раз – когда поймет, что рассказано – не все, что мемуары – лишь способ спрятать среди множества фактов отсутствие одного звена: кем был его дед, отец отца, человек, ни разу не упомянутый, «вычеркнутый» из текста.Попытка разгадать эту тайну станет судьбой. А судьба приведет в бывшие лагеря Казахстана, на воюющий Кавказ, заставит искать безымянных арестантов прежней эпохи и пропавших без вести в новой войне, питающейся давней ненавистью. Повяжет кровью и виной.Лишь повторив чужую судьбу до конца, он поймет, кем был его дед. Поймет в августе 1999-го…

Сергей Сергеевич Лебедев

Проза / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза