Садок вишневий коло хати

__________

І тебе загнали, мій друже єдиний,Мій Якове добрий! Не за Україну,А за її ката, довелось пролитьКров добру, не чорну. Довелось запитьЗ московської чаші московську отруту!О друже мій добрий! друже незабутий!Живою душею в Украйні витай,Літай з козаками понад берегами,Розриті могили в степу назирай.Заплач з козаками дрібними сльозамиІ мене з неволі в степу виглядай.А поки що мої думи,Моє люте гореСіятиму, — нехай ростутьТа з вітром говорять.Вітер тихий з УкраїниПонесе з росою —Мої думи аж до тебе...Братньою сльозоюТи їх, друже, привітаєш,Тихо прочитаєш...І могили, степи, море,

І мене згадаєш.

18 ноября 1845,

в Переяславі

Відьма

Молюся, знову уповаю,І знову сльози виливаю,І думу тяжкую моюНімим стінам передаю.Озовітеся ж, заплачте,Німії, зо мноюНад неправдою людською,Над долею злою.Озовітесь! А за вами,Може, озоветьсяБезталання невсипущеІ нам усміхнеться.Поєднає з недолеюІ з людьми і скажеСпасибі нам. ПомолитьсяЙ тихо спати ляже.І примиренному приснятьсяІ люде добрі, і любов,І все добро. І встане вранці

Веселий, і забуде зновСвою недолю. І в неволіПознає рай, познає волюІ всетворящую любов.

__________

Коло осіннього Миколи,Обідрані, трохи не голі,Бендерським шляхом уночіІшли цигане. А йдучи —Звичайне, вольниє — співали.Ішли, ішли, а потім стали.Шатро край шляху розп’яли,Огонь чималий розвелиІ кругом його посідали.Хто з шашликом, а хто і так,Зате він вольний, як козакКолись-то був. Сидять, куняють,А за шатром в степу співає,Неначе п’яна, з приданокДодому йдучи, молодиця:«Ой у новій хатіПолягали спати,Молодій приснилось,

Що мати сказилась,Свекор оженився,Батько утопився.І... гу...»Цигане слухають, сміються.«І де ті люде тут возьмуться?Оце, мабуть, із-за Дністра,Бо тут все степ... Мара! Мара!» —Цигане крикнули, схопились.А перед ними опинилосьТе, що співало. Жаль і страх!В свитині латаній дрожалаЯкась людина. На ногахІ на руках повиступалаОд стужі кров; аж струпом стала.І довгі коси в реп’яхахО поли бились в ковтунах.Постояла, а потім сілаКоло огню і руки грілаНа самім полум’ї. «Ну, так!Оженився неборак!» —Сама собі вона шепталаІ тяжко, страшно усміхалась.

Що ж се таке? Се не мара.Моя се мати і сестра.Моя се відьма, щоб ви знали.

Цигане

А відкіля ти, молодице?

Відьма

Хто, я? (Співає)«Як була я молодиця,Цілували мене в лице,А як стала стара баба,Цілували б, була б рада».

Циган

Співуча, нічого сказать.Якби собі таку достать,Та ще й з медведем.

Відьма

Я співаю.Чи то сиджу, чи то гуляю,Все співаю, все співаю,Уже забула говорить...А перше добре говорила.

Циган

Де ж ти була, що заблудила?

Відьма