Читаем Що впало, те пропало полностью

Він знайшов новини на радіо «БАМ-100». Головною темою були мирні перемови між Садатом і Бегіном у Кемп-Девіді («можна подумати, те щось дасть», — неуважно подумав Морріс), але потім заговорили про вбивство відомого американського письменника Джона Ротстайна. У поліції стверджували, що це робота «банди злодіїв» і що слідство має безліч доказів. Імовірно, просто набивали собі ціну.

А може, і ні.

Морріс не думав, що його можна знайти, допитавши напівглухих дідуганів із Толбот-Корнерс, які стирчать у місцевій закусочній «Яммі», що б там не казав Енді, але його набагато більше турбувало дещо інше. Вони, Фредді та Кертіс, працювали у фірмі «Донах’ю Констракшинз», яка зводила будинки в Денверс і Норт-Беверлі. У них було дві різні робочі бригади, і поки Морріс шістнадцять місяців тягав дошки та цвяхи в Денверс, Кертіс і Фредді корячилися на іншому будівництві за п’ять миль від нього. Проте деякий час вони таки працювали в одній бригаді й навіть після того, як знов розлучилися, зазвичай обідали разом.

Про це знало чимало людей.

Він припаркував «Біскейн» поруч із тисячею інших машин біля тієї частини торгового комплексу, у якій розташовано магазин «Джей Сі Пенні», витер усе, до чого торкався, і залишив ключі в запалюванні. Пішов швидко, піднявши комір і натягнувши по брови бейсболку із символом команди «Індіанці». Біля головного входу в торговий центр він присів на лавку, дочекався автобуса до Нортфілда й кинув у коробку п’ятдесят центів. Дощ посилювався, і дорога назад була повільною, але він і не переймався, бо отримав час подумати.

Енді — боягуз і думає лише про себе, але в одному він був правий. Записники треба сховати, і зробити це треба негайно, як би Моррісу не хотілося їх прочитати, починаючи з нового невідомого роману про Джиммі Ґолда. Якщо поліція таки заявиться й не знайде в нього записників, вони нічого не зможуть зробити… Адже так? Вони можуть тільки підозрювати.

Але ж?

Крізь фіранки у вікні сусіднього будинку ніхто не визирав, тож Моррісу не довелося знову розмовляти з місіс Маллер і, приміром, пояснювати, що він продав машину. Дощ змінився справжньою зливою, і це було добре. Отже, ніхто не буде швендяти незабудованою ділянкою між Сикоморовою та Березовою вулицями. Та ще й у сутінках.

Він вийняв усе зі старої скрині, борючись з майже непереборним бажанням зазирнути в записники. Він не міг цього зробити, як би не хотілося, тому що, почавши, уже не зміг би зупинитися. «Пізніше, — думав він. — Задоволення треба відкласти, Моррі». Чудова порада, але проголошена голосом матері, і від цього в нього знову застукало в скронях. Добре, хоч це задоволення не доведеться відкладати на потім. Якщо поліція не з’явиться до нього за три тижні — щонайбільше за місяць, — він зможе розслабитись і почати дослідження.

Він виклав нутрощі скрині плівкою, щоб нічого всередині не промокло, і поклав туди записники, включаючи той, що показував Енді. Банківські пачки грошей він звалив зверху. Морріс закрив скриню, подумав і відкрив знову. Відсунув плівку, узяв з однієї пачки пару сотень доларів. Жоден поліцейський не зможе визнати це занадто великою сумою, навіть якщо ці гроші знайдуть під час обшуку. Він скаже їм, що це вихідна допомога чи щось таке.

Гуркіт дощу по даху гаража не заспокоював. Для Морріса він звучав так, ніби якийсь скелет тарабанив пальцями, і від цього звуку голова в нього розболілася ще більше. Тільки-но повз будинок проїжджала машина, він завмирав, очікуючи побачити на під’їзній доріжці миготіння синього кольору. «Дідько б забрав Енді Халлідея за те, що він посіяв у мене цю безглузду тривогу. Дідько б забрав і його, і його замашки підорські».

Та тривога ця могла бути не такою вже безглуздою. Що швидше сутеніло, то більш і більш правдоподібною здавалася думка про те, що поліцейські можуть зв’язати Кертіса та Фредді з Моррісом Белламі. Клята стоянка. І чому він не відтягнув тіла до лісосмуги? Хоча це не надто ускладнило б роботу поліцейським. Хтось усе одно в’їде на стоянку, побачить кров і набере 911. У поліцейських є собаки…

— До того ж, — сказав він скрині, — я поспішав. Так?

Батьківський ручний візок досі стояв у кутку поряд з іржавою киркою і двома такими самими іржавими лопатами. Морріс поклав скриню на візок, закріпив ременями й визирнув у вікно гаража. Ще занадто світло. Тепер, коли він був так близько від того, щоб позбутися записників і грошей — тимчасово, заспокоював він себе, це лише тимчасово, — він дедалі більше впевнювався в тому, що поліція нагряне до нього з хвилину на хвилину. А як місіс Маллер здалося, що він поводиться підозріло, і вона повідомила про це куди слід? Це здавалося малоймовірним — лоб у неї товщий за дубову дошку, — але хтозна.

Він змусив себе проковтнути ще один заморожений обід, вирішивши, що це може заспокоїти голову, але натомість голова розболілася ще сильніше. Він зазирнув до аптечки матері, думаючи знайти аспірин або «Едвіл», і… не знайшов нічого. «Та пішла ти, мамо, — подумав він. — Чесно. Щиро. Пішла… ти».

Він побачив її посмішку. Тонку, як рибальський гачок.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Цифрономикон
Цифрономикон

Житель современного мегаполиса не может обойтись без многочисленных электронных гаджетов и постоянного контакта с Сетью. Планшеты, смартфоны, твиттер и инстаграмм незаметно стали непременными атрибутами современного человека. Но что если мобильный телефон – не просто средство связи, а вместилище погибших душ? Если цифровой фотоаппарат фиксирует будущее, а студийная видеокамера накладывает на героя репортажа черную метку смерти? И куда может завести GPS-навигатор, управляемый не заложенной в память программой, а чем-то потусторонним?Сборник российско-казахстанской техногенной мистики, идея которого родилась на Первом конгрессе футурологов и фантастов «Байконур» (Астана, 2012), предлагает читателям задуматься о месте технических чудес в жизни человечества. Не слишком ли электронизированной стала земная цивилизация, и что может случиться, если доступ к привычным устройствам в наших карманах и сумках получит кто-то недобрый? Не хакер, не детективное агентство и не вездесущие спецслужбы. Вообще НЕ человек?

Алекс Бертран Громов , Дарр Айта , Михаил Геннадьевич Кликин , Тимур Рымжанов , Юрий Бурносов

Мистика
Корона из золотых костей
Корона из золотых костей

Она была жертвой, и она выжила…Поппи и не мечтала найти любовь, какую она обрела с принцем Кастилом. Она хочет наслаждаться счастьем, но сначала они должны освободить его брата и найти Йена. Это опасная миссия с далеко идущими последствиями, о которых они и помыслить не могут. Ибо Поппи – Избранная, Благословленная. Истинная правительница Атлантии. В ней течет кровь короля богов. Корона и королевство по праву принадлежат ей.Враг и воин…Поппи всегда хотела только одного: управлять собственной жизнью, а не жизнями других. Но теперь она должна выбирать: отринуть то, что принадлежит ей по праву рождения, или принять позолоченную корону и стать королевой Плоти и Огня. Однако темные истории и кровавые секреты обоих королевств наконец выходят на свет, а давно забытая сила восстает и становится реальной угрозой. Враги не остановятся ни перед чем, чтобы корона никогда не оказалась на голове Поппи.Возлюбленный и сердечная пара…Но величайшая угроза ждет далеко на западе, там, где королева Крови и Пепла строит планы, сотни лет ожидая возможности, чтобы их воплотить. Поппи и Кастил должны совершить невозможное – отправиться в Страну богов и разбудить самого короля. По мере того, как раскрываются шокирующие тайны, выходят на свет жестокие предательства и появляются враги, угрожающие уничтожить все, за что боролись Поппи и Кастил, им предстоит узнать, как далеко они могут зайти ради своего народа – и ради друг друга.И теперь она станет королевой…

Дженнифер Ли Арментроут

Фантастика / Любовное фэнтези, любовно-фантастические романы / Мистика / Любовно-фантастические романы / Романы